– Дуже мило, – сказала Сі Джей.
Ґлорія щасливо розсміялася.
– А тепер дай я гляну на тебе.
Сі Джей припинила розчісувати волосся й крутнулася. Потім зупинилася, не зводячи очей із Ґлорії.
– Що? – спитала вона.
– Нічого, просто… ти набрала трохи ваги? Сидить інакше, ніж коли ми його купували.
– Я кинула курити.
– Ну…
– Що «ну»?
– Я просто не розумію, чому ти не можеш контролювати себе, коли свято на носі.
– Твоя правда, я мала й далі ссати отруту, бо це допоможе мені влізти в нову сукню на свято.
– Я цього не казала. Не знаю, нащо взагалі намагаюся розмовляти з тобою, – сказала Ґлорія, розсердилася й вийшла.
Потім прибули друзі. Прийшов Трент, але з якоїсь причини не привів із собою Роккі. Гості переважно були того ж віку, що й Ґлорія. Я блукала довкола, відчуваючи запахи теплих смаколиків, і незабаром люди почали пригощати мене – не за якісь там трюки, а просто за те, що я собака. На мою думку, це була найкраща порода людей.
Одна жінка нахилилася й дала мені шматочок м’яса з розталим сиром.
– Ох, ти ж така гарненька собачка, – сказала вона мені.
Я зробила те, що мала: лягла на підлогу, схрестивши передні лапи.
– Як мило! Вона робить кніксен! – зраділа жінка.
Сі Джей вийшла з-за канапи й побачила мене, а я помахала хвостом.
– О Боже, – вимовила моя дівчинка.
Розділ 14
Сі Джей була схвильована й налякана.
– Шеріл, ми можемо поговорити хвилинку? Наодинці?
Жінка ще гладила мене, але я спостерігала за Сі Джей, намагаючись зрозуміти, що сталося.
– Звісно, – відповіла жінка.
Я пішла було слідом за ними по коридору, але Сі Джей обернулася й сказала:
– Сиди тут, Моллі.
Я знала, що означає «сиди тут», але не любила цього робити. Хвилину я сиділа, потім устала й підійшла понюхати під дверима, у які вони вийшли. Вони провели там близько десяти хвилин, а потім двері відчинилися, і жінка вийшла, затуляючи рот рукою. Вона плакала. Сі Джей теж була стривожена й сумна.
Жінка надягла пальто. Підійшла Ґлорія з келихом у руці.
– Що сталося? – Вона окинула поглядом Сі Джей і жінку, що плакала. – Що ти їй сказала?
Сі Джей похитала головою. Жінка сказала Ґлорії:
– Вибачте. Я вам зателефоную.
І вийшла за двері. Ґлорія розлютилася. З-за її спини підійшов Трент, перевів погляд із жінки на Сі Джей і обійшов Ґлорію, ставши поряд із моєю дівчинкою. Я підняла голову й торкнулася носом його руки, коли він проходив повз мене.
– Що сталося? – спитала Ґлорія.
– Моллі подала знак, як її навчали. Про рак. Подала сигнал, що в Шеріл рак.
– О Господи, – вимовив Трент.
Коридором уже наблизилися кілька людей, і я чула, як один із них каже:
– Рак? У кого рак?
– І треба було їй зараз про це казати? – прошипіла Ґлорія.
А тоді розвернулася й смикнула головою, побачивши людей за спиною.
– Нічого, – сказала вона.
– Що сталося? – спитав якийсь чоловік.
Сі Джей похитала головою.
– Просто особиста розмова. Вибачте.
Люди постояли якусь мить, а тоді відвернулися.
– Тільки про себе й думаєш, – сказала Ґлорія.
– Це хіба не безглуздя? – обурився Трент. Його голос пролунав гучно.
– Тренте, – сказала Сі Джей, поклавши руку йому на рукав.
– Знаєш, скількох грошей коштує ця вечірка? – мовила Ґлорія.
– Вечірка? – перепитав Трент.
– Тренте. Не треба, – сказала Сі Джей. – Просто… знаєш що, Ґлоріє? Перекажи своїм друзям мої вибачення. Скажи їм, що в мене голова розболілась і я йду до себе в кімнату.
Ґлорія голосно фиркнула, а тоді обернулась і втупилась у мене з ненавистю. Я відвела від неї погляд. Вона крутнулася й пішла вглиб коридору, куди мовчки віддалилися люди. Діставшись кінця, жінка зупинилася, випрямила спину й змахнула волоссям.
– Джузеппе? – гукнула вона у вітальню. – Куди ти подівся?
– Я принесу твоє пальто, – сказала Сі Джей Трентові.
Його плечі трохи опустилися.
– Ти впевнена? Тобто я міг би побути якийсь час із тобою. Поговорити.
– Ні, усе гаразд.
Сі Джей увійшла до спальні Ґлорії й вийшла з пальтом Трента. Він одягнувся. Йому було сумно. Дівчина всміхнулась йому.
– Гей, на випадок, якщо я тебе не побачу, – веселого Різдва.
– Так, і тобі теж.
– Сі Джей, ти ж розумієш, що твоя мати помиляється, так? Що ти, може, і засмутила Шеріл, але надала їй дійсно важливу інформацію. А якби зачекала через небажання псувати вечірку, то важко було б потім повідомляти про це Шеріл, бо здавалося б якось, ну, ненормально, що ти зволікала.