Сі Джей видихнула й відвела погляд.
– Ти ж знаєш, що це не так, крихітко, – промовив Шейн, із кожним словом видихаючи спокусливі запахи. – Ти наче створена для мене. Усі кажуть, що ми чудова пара. Гей, принеси ще кетчупу. У тебе лише один пакетик. Цього не досить.
Якусь мить Сі Джей сиділа, дивлячись на нього, потім мовчки підвелася й пішла в будинок. Тільки-но вона увійшла всередину, Шейн нахилився, зазирнув у її сумку й витягнув щось неїстівне – телефон Сі Джей. Однак не став розмовляти, лише дивився на нього.
– Санта-Моніка? – промовив він уголос. – Якого…
Він жбурнув телефон у сумку й сів на місце.
Сі Джей вийшла й щось йому подала. Його рука опустилася й погладила мене.
– За мить я тебе чимось нагодую, Моллі, – сказала вона.
Слова «Моллі» й «нагодую» в одному реченні потішили мене.
– То ця двоюрідна сестра – де, кажеш, вона живе? – спитав Шейн.
– Що?
– Я спитав, куди ти їдеш.
– А. До Сент-Луїса.
– Гаразд. Ми обоє знаємо, що це брехня.
– Тобто?
– Нема в тебе хворої сестри. Ти тікаєш, бо не можеш поговорити зі мною як чесна людина.
– А твій особливий талант – бути непередбачено кумедним.
Шейна кинуло в жар від люті, що так і рвалася крізь шкіру. Він із силою гримнув рукою об стіл. Я підстрибнула, приголомшена, не знаючи, що він робить, і відчуваючи страх Сі Джей. Що відбувалося? Хутро на моєму загривку мимоволі здибилося, наче шкіру поколює.
– Усе закінчиться тут, – рявкнув Шейн.
– Що саме?
– Брехня. Маніпуляції. Егоїзм.
– Ти про що?
– Ми сідаємо в автівки та вирушимо назад до Вексфорда. Я поїду слідом за тобою, а Моллі сидітиме зі мною, тож я знатиму, що ти не втнеш ніякої дурниці.
Я підняла погляд на нього. Сі Джей тривалий час сиділа, нічого не кажучи й не торкаючись їжі.
– Гаразд, – нарешті мовила вона. Її страх зник.
– Добре. – Лють Шейна відступала так само.
Що б не трапилося між ними двома, воно явно було позаду.
Сі Джей відсунула від себе пакунок.
– Ти це не будеш? – спитав Шейн.
– Їж скільки хочеш.
Шейн узявся наминати їжу Сі Джей. Я з жалем спостерігала за цим.
– Дай мені ключі, я посаджу Моллі до тебе в машину, – сказала Сі Джей.
– Я сам це зроблю, – заперечив Шейн.
– Ні, це маю зробити я.
– Я тобі не довіряю.
– Якщо це зробиш ти, вона не зрозуміє. Це маю зробити я. Вона не захоче йти з тобою: собаки добре знаються на людях. Я хочу, щоб вона посиділа там хвилину й призвичаїлася, перш ніж ми поїдемо.
– Знаються на добрих людях, – хмикнув Шейн.
– То ти даси мені ключі чи ні?
Шейн, не припиняючи жувати, поліз у кишеню й жбурнув їй якийсь предмет, що виразно дзенькнув ключами. Сі Джей узяла була їх, та впустила переді мною. Я нахилилася обнюхати, відчувши запах диму і якоїсь давно здохлої тварини.
– То в тебе тепер кроляча лапка на ключах? – спитала Сі Джей.
– Еге. Нагадує, як мені пощастило, що ти зі мною.
Сі Джей видала якийсь звук і підібрала дохлятину з ключами. Потім відв’язала мене.
– Ходімо, Моллі.
– Я буду за секунду, – сказав Шейн.
– Можеш не поспішати.
Сі Джей підвела мене до машини й відчинила дверцята. Я відчувала запах Шейна зсередини, а також інші аромати, але жодного собачого.
– Гаразд, Моллі, заходь!
Я не бачила в цьому особливого сенсу, але застрибнула всередину, як наказано, радіючи, що я на передньому сидінні. Сі Джей нахилилася, і вікно з мого боку машини опустилося вниз.
– Гаразд, Моллі, ти хороша дівчинка, – сказала Сі Джей. – Усе вийде якнайкраще.
Сі Джей зачинила дверцята. Я спантеличено спостерігала, як вона пішла назад і сіла поряд із Шейном. Що ми робимо? Я висунула голову у вікно й тихенько завила.
Сі Джей встала й увійшла до будівлі. Шейн продовжував їсти, не підіймаючи голови і явно не турбуючись залишити щось мені на обід.
Потім я смикнула головою, приголомшена. Задні двері будівлі відчинилися, звідти з’явилася Сі Джей і тихо пішла геть. Що відбувалося? Я побачила, як вона зникає за рогом будівлі, і заскавчала.
Я почула віддалений звук – це заводилась її машина – і заскавчала голосніше. Шейн устав, узявши пакет і поклавши в сміттєвий кошик. Він позіхнув, глянувши на зап’ясток, а тоді подивився на двері будинку. Задер голову й почухав щелепу.
Машина Сі Джей виїхала з-за рогу, промчавши повз Шейна, який втупився в неї, завмерши на місці. Вона проїхала кілька ярдів дорогою, і передні дверцята відчинилися.
– Моллі! – скрикнула Сі Джей.