– А, і потім вона каже мені, як їй допоміг Шейн – це ж він повідомив, що я в Лос-Анджелесі. І це після того, як я розповіла, яка він потвора! Вона відповідає на його дзвінки й чатиться з ним, може, і сміються разом, як вона це вміє, і все таке.
– Я намагався знайти тебе, ти ж знаєш. Тобто в інтернеті. Я шукав пости, будь-що з твоїм ім’ям.
– Я мала зателефонувати. Пробач. Я просто… це були не найкращі часи для мене.
– Однак я дещо знайшов, доки шукав, – сказав Трент.
– Що?
– Власне, мова більше про те, чого я не знайшов. Я лише помітив, що на сайті компанії з продажу нерухомості – це ж там офіс твоєї матері? – є її фотографія, але ніякого переліку нерухомості за нею не значиться.
– Її гламурна фотографія? Ненавиджу це.
– Так, гадаю, так. Вона й справді розмита, несфокусована.
– Вона цілком упевнена, що хтось побачить цю фотку й неодмінно укладе з нею угоду.
– Можна продивитися той сайт за останні три роки й знайти інформацію про продажі. У жодній немає імені твоєї матері.
– Що це означає?
– Гадаю, це означає, що за останні три роки твоя мати не продала й не виставила на продаж жодного будинку.
– Жартуєш.
– Ні. Перевір сама.
– Я й гадки не мала. Вона ніколи про це не казала.
Роккі напружився, і коли я це побачила, то напружилася теж: на вулицю вистрибнула білка й завмерла, не зводячи з нас очей, мабуть, паралізована страхом. Розриваючи лапами сніг, ми натягли повідці. Білка чкурнула до дерева й видерлася нагору. Сі Джей і Трент підвели нас до того дерева, і Роккі сперся лапами на стовбур і загавкотів, радісно й голосно повідомляючи білку, що ми могли б її впіймати, якби дійсно спробували.
– Привіт! – гукнула жінка з-поза спини.
Я підняла ніс і за запахом відчула, що вже бачила її колись, хоча напевне не знала де.
– Привіт, Шеріл, – сказала Сі Джей. – Це мій друг Трент.
Жінка нахилилася й простягла руку нам із Роккі, даючи обнюхати її. На ній була рукавичка зі смачним запахом, але я вже знала, що краще не намагатися взяти її до рота.
– Привіт, Тренте. Привіт, Моллі.
– Ми зустрічалися на різдвяній вечірці, – нагадав Трент.
– Так, звісно, – відповіла Шеріл.
– Угу, – промовила Сі Джей. Вони з Трентом перезирнулися. – Шеріл, на вечірці, коли Моллі подала знак… Ми так і не дізналися. Тобто…
Жінка випрямилася.
– Там виявили… пухлину. Але вона була така маленька, а я була така зайнята, що й далі відкладала б це, якби не Моллі.
Я помахала хвостом.
– Ми перехопили її з чималим запасом часу – так кажуть мої лікарі. Тож… – Жінка легко розсміялася. – Я зателефонувала й розповіла про це твоїй матері – вона тобі нічого не казала?
– Ні, вона про це не згадувала. Але я… подорожувала.
Жінка нахилилася й поцілувала мене. Я помахала хвостом, а Роккі висунув голову переді мною.
– Дякую, Моллі, – сказала жінка. – Ти врятувала моє життя.
Коли ми дісталися додому, Трент із Роккі пішли, а ми із Сі Джей увійшли в будинок. Існувала кімната, куди я ніколи не заходила, бо там полюбляла сидіти Ґлорія й дивитися на папери, і зараз ми прямували саме туди. Ні їжі, ні іграшок там не було, тож я гадки не мала, нащо ми взагалі вирішили прийти сюди. Сі Джей висунула шухляди й зазирнула в папери, доки я згорнулася калачиком, зібравшись подрімати.
– О, ні, – тихо промовила Сі Джей.
Я чула слово «ні», але не схоже було, що я погана собака. Сі Джей раптом устала й пішла вглиб коридору. Вона почувалася сердитою й тупотіла ногами.
– Ґлоріє! – крикнула вона.
– Я тут!
Ми увійшли до кімнати Ґлорії. Вона сиділа в кріслі перед телевізором.
– Що це? – голосно спитала Сі Джей, зашелестівши паперами. Ґлорія витріщилася, звузивши очі, а тоді зітхнула.
– А. Це.
– Наш дім відбирають за борги?
– Не знаю. Усе дуже заплутано.
– Але… тут сказано, що в нас заборгованість за півроку. Півроку! Це правда?
– Бути не може. Це було так давно?
– Ґлоріє. Тут сказано: розпочато процедуру відчуження майна. Якщо ми щось не зробимо, то втратимо дім!
– Тед казав, що може позичити мені грошей, – сказала Ґлорія.
– Хто такий Тед?
– Тед Петерсен. Він тобі сподобається. Має просто модельний вигляд.
– Ґлоріє! У тебе в столі ціла купа рахунків, яких ти навіть не відкривала!
– Ти нишпорила в моєму столі?
– Ми заборгували за дім, і ти не вважаєш, що я в праві знати про це?
– Той кабінет – мій особистий простір, Клеріті.