Я знав, що ми маємо гавкати, адже Сі Джей завжди сердилася, коли хтось стукав.
– Гей! Припиніть! Тихо! Годі вам! – кричала вона.
Слів я не розумів, але значення було очевидне: вона засмучена стукотом, і нам слід гавкати далі.
Коли гавкав Дюк, Кросівка зазвичай прожогом кидалася через кімнату й забивалася під ліжко. За інших обставин кішка з кожним днем лякалася все менше, а після кількох нагод близького обнюхування навіть почала гратися зі мною. Ми борюкалися, і це було не зовсім те, що боротись із собакою, оскільки Кросівка обвивала мене лапами, та все ж легше, ніж гратися з Дюком, який був сміховинно великим і мусив повзати по підлозі, щоб я міг подужати його.
Єдиний випадок, коли між Кросівкою й Дюком панував мир, це коли Сі Джей вмикала на підлозі машину, що видавала гучний шум. Вона жахала Дюка, і Кросівка тікала від неї так само, проте я не турбувався, бо свого часу вже бачив такі. Прибравши машину геть, Сі Джей обіймала нас – ми з Дюком і Кросівкою притискалися до неї на канапі, оклигуючи після цієї травми.
Я знав, однак, що я її улюбленець, і Сі Джей довела це якось увечері, причепивши повідець до мого нашийника й повівши мене – і тільки мене – гуляти на вулицю, на тепле вологе повітря. Дюк провів нас до дверей, але Сі Джей сказала йому, що він хороший собака й має лишитися, і ми зосталися тільки удвох.
Я вже настільки звик до гучного реву надворі, що рідко помічав його, хоч і досі не міг встояти перед спокусливими запахами. З деяких дерев почало опадати листя й шелестіло на тротуарі, підхоплене подувами освіжаючого вітерця. Ми пройшли кілька кварталів. Сутеніло, на вулиці було безліч людей, до того ж багато собак, тож я не втрачав пильності.
Нарешті ми підійшли до дверей. Сі Джей сказала до приладу на стіні: «Це Сі Джей!» – а тоді почулося дзижчання, ми увійшли в будинок, і моя дівчинка піднялася зі мною на кілька сходових прольотів. У кінці коридору відчинилися двері, і з них виступив чоловік.
– Привіт! – гукнув він.
Коли ми наблизилися, я нюхом відчув: це Трент!
Я був приголомшений, бо ніколи не думав, що ми зустрінемо його знову. Але люди вміють влаштувати все так, як хочуть, – Сі Джей, наприклад, завжди примудрялася знайти мене, коли я був їй потрібен.
Трент і Сі Джей обійнялися, а я тим часом став на задні лапки й потягнувся до нього. Тоді він розсміявся, нахилився й узяв мене на руки.
– Обережно… – застерегла Сі Джей.
– Хто це в нас? – спитав він, захоплено сміючись, коли я лизнув його в обличчя. Я був такий радий бачити його! Крутився в його руках, намагаючись притиснутися ближче.
– Це Макс. Не можу повірити, що він так поводиться. Він ніколи таким не буває. Більшість людей він не любить.
– Він такий милий. Що це за порода?
– Чорик – наполовину чихуахуа, наполовину йорик. Принаймні це найкраще припущення. Ого, мені подобається, що ти зробив із цією квартирою!
Трент розсміявся й опустив мене. Він жив у найкращому будинку всіх часів: ніде не було жодного предмета меблів. Можна було гасати кругами без жодних перешкод.
– Мені дещо виготовляють на замовлення, – сказав Трент. – Відкоркувати вина? Боже, як чудово бачити тебе!
Я досліджував будинок, доки вони із Сі Джей сиділи й розмовляли. Тут було ще дві кімнати, однаково порожні. Я впіймав себе на тому, що шукаю запах Роккі, але його тут і сліду не було. Певно, мого брата більше немає в живих. Я гадав, чому Трент не завів нового собаку: хіба людям не потрібні собаки?
– То як нова робота? – спитала Сі Джей.
– Чудова фірма. Я робив із ними спільні фінансові проекти, ще коли був у Сан-Франциско, тож я там на своєму місці. А в тебе як, як твоє акторство?
– Була на кількох майстер-класах. Мені подобається. Є щось у тому, щоб бути на сцені, коли всі прислухаються до тебе, сміються над твоїми репліками, аплодують… це найдивовижніше.
– Як дивно, що дитина Ґлорії хоче виступати на сцені, щоб люди звертали на неї увагу, – сказав Трент. – Хто міг таке передбачити?
– І як цікаво, що інвестиційний банкір хоче влаштувати мені безкоштовний сеанс психотерапії.
Трент розсміявся. Звук був точнісінько такий, як я пам’ятав.
– Твоя правда. Вибач. Я й сам відвідував цю терапію: коли живеш у Каліфорнії, це просто обов’язково. Утім, у дечому вона допомогла.
– Мені шкода через Роккі.
Почувши ім’я мого брата, я зробив паузу й на мить глянув на них, перш ніж повернутися до своєї розвідки.
– Так. Роккі. Такий хороший собака. Шлункова колька – ветеринар каже, це частенько трапляється і в більших собак.