Він обмацав м’яку матерію ящика, і я лизнув його пальці крізь сітку – так прагнув вийти. Нарешті він схопив мене, підняв у повітря, і я побачив жінку, що лежала в ліжку.
– Максе! – промовила вона, і тут я збагнув, що це Сі Джей.
Від неї дивно пахло – чимось кислим, ще й хімікатами, однак я впізнав її та заборсався, намагаючись вивільнитися з Трентових рук, але він міцно тримав мене.
– Ти маєш бути ніжним, Максе. Ніжним, – сказав Трент.
Він обережно передав мене Сі Джей, у її прекрасні теплі руки. Я притулився до неї, трохи підвиваючи й скиглячи, – не міг стриматися, такий був радий бачити мою дівчинку.
– Гаразд, легше, Максе. Зрозумів? Легше, – сказав Трент.
– Усе гаразд. Скучив за мною, так, Максе? Так, малюче, – казала вона.
Я гадав: звідки в неї такий тонкий деренчливий голос, наче зовсім чужий. З її руки звисав пластиковий повідець, а кімнатою розносився дуже неприємний писк.
– Як почуваєшся сьогодні? – спитав Трент.
– Досі болить горло від трубки, але мені вже трохи краще. Усе ще нудить, – сказала Сі Джей.
Я хотів обнюхати її з голови до ніг, щоб дослідити всі незнайомі, нові запахи, що пристали до неї, але її руки тримали мене з певним напруженням, бажаючи, щоб я сидів спокійно. Я зробив, як вона хотіла.
– Знаю, ти думаєш, що маєш паскудний вигляд, але порівняно з тим, що було в реанімації, ти хоч зараз можеш марафон бігти. Твої щоки знов нормального кольору, – говорив Трент. – Очі ясні.
– Упевнена, що мій вигляд казковий, – буркнула Сі Джей.
У кімнату увійшла жінка, і я тихо загарчав на неї, даючи знати, що моя дівчинка має захист.
– Ні, Максе! – сказала Сі Джей.
– Максе, ні, – повторив Трент.
Він підійшов і теж поклав на мене руки, тож я опинився практично знерухомленим, доки жінка годувала Сі Джей чимось без запаху й поїла водою з маленької чашечки. Насправді було дуже приємно, коли вони удвох тримали мене, тож я сидів спокійно.
– Як його звати? – спитала жінка.
– Макс, – разом відповіли Трент і Сі Джей. Я помахав хвостом.
– Йому сюди не можна. Собак ніколи не пускають.
Трент зробив крок до неї.
– Він такий маленький песик, і не гавкає, нічого такого. Невже він не може завітати хоч на хвилинку?
– Я люблю собак, тому нікому не скажу, та якщо впіймаєтесь – не подумайте сказати, що я про це знала, – відповіла жінка.
Коли жінка пішла, Трент і Сі Джей хором сказали: «Хороший собака», – а я помахав хвостом.
Я відчував силу-силенну темних емоцій у моїй дівчинці – смутку, переплетеного з безнадією. І те, що я тикався в неї мордою, явно не покращувало їй настрою. А ще вона була втомлена – навіть виснажена, – і скоро її руки більше не тримали мене, а просто лежали, стримувані земним тяжінням.
Я був спантеличений. Чому Сі Джей у цій кімнаті? Ще більш бентежливим і тривожним було те, що незабаром Трент гукнув мене й на повідці відтягнув від Сі Джей.
– Ми повернемося за кілька днів, Максе, – мовив Трент.
Я чув своє ім’я, але не розумів.
– Хороший хлопчик, Максе. Іди з Трентом. Ні, не принось його знову, не хочу, щоб він підняв на ноги медичний заклад, – сказала Сі Джей.
Я помахав хвостом, зрозумівши, що я хороший хлопчик.
– Повернуся завтра. Спи сьогодні, добре? І телефонуй у будь-який час, як не зможеш заснути, я радий поговорити, – сказав Трент.
– Ти не повинен приходити щодня, Тренте.
– Знаю.
Ми повернулися до Трентового будинку. Наступні кілька днів Енні продовжувала водити мене на прогулянки з Гарві, Джаззі й Зеном, але тепер, коли Трент повертався додому ввечері, на його руках я розрізняв слабкий запах Сі Джей серед решти дивних запахів.
За день-два ми повернулися до маленької кімнатки. Сі Джей досі дрімала на тому ж ліжку. Однак пахла вона трохи краще й уже сиділа, коли Трент випустив мене з м’якого ящика.
– Максе! – радісно гукнула вона.
Я стрибнув до неї, і вона обійняла мене. Повідця на її руці більше не було, та й писклявий звук припинився.
– Зачини двері, Тренте, не хочу, щоб у Макса були неприємності.
Доки Сі Джей і Трент розмовляли, я згорнувся калачиком під її рукою, заявивши своє право на місце на ліжку, щоб, коли Трент ітиме звідси, не намагався забрати мене із собою. Я задрімав був, коли почув, як жіночий голос каже від дверей:
– О Господи!
Я миттєво впізнав цей голос.
Ґлорія.
Вона метнулася в кімнату з квітами в руках, які тицьнула Тренту, підійшовши до ліжка Сі Джей. Від неї пахло тими квітами й ще стількома солодкавими ароматами, що в мене очі засльозилися.