– Не проблема, я тут одразу за рогом.
– Може, завтра я почуватимуся достатньо добре, щоб вивести Макса погуляти, – казала Сі Джей.
– Не поспішай, – відповідав Трент.
Вони полюбляли грати в гру, коли Трент сидів біля неї й обмотував її руку светром, схожим на мій, а тоді стискав маленький м’ячик. Я чув дивне шипіння, і Сі Джей із Трентом завмирали.
– Добре, тиск досі в нормі, – зазвичай казав Трент.
Коли її светр знімали, він тріщав так само, як і мій. Грати з тим м’ячиком мені не дозволяли, адже очевидно було, що він у Трента улюблений.
Годував мене Трент, і я затямив, що, аби заслужити їжу, я маю подати знак, коли чую дивний металевий присмак у його подиху, що бувало майже завжди.
– Ти часом не молитися зібрався, Максе? – іноді питав він мене.
Я подавав знак, а тоді він казав: «Хороший хлопчик, Максе», – і винагороджував мене вечерею.
– Макс молиться, перш ніж з’їсти вечерю, – сказав Трент Сі Джей.
Я саме спалював енергію, гасаючи по кімнаті, але застиг, почувши своє ім’я поряд зі словом «вечеря». Я вже поїв, але був би не проти, якби Трент захотів пригостити мене ще раз.
– Що ти маєш на увазі? – зі сміхом спитала Сі Джей.
– Присягаюся. Він нахиляє голову й складає лапки разом, наче молитву читає. Це справді мило.
– Ніколи не бачила, щоб він таке робив, – сказала Сі Джей.
– Молися, Максе! – гукнув мені Трент.
Я зрозумів, що маю щось зробити, тож сів та гавкнув. Обоє розсміялися, але смачненького мені не дали – вочевидь, я зробив щось не так.
Коли Сі Джей нарешті встала з ліжка, щоб перейти на канапу, вона ходила дуже-дуже повільно, штовхаючи перед собою щось схоже на стілець, за який дуже міцно трималася. На цьому «стільці» були тенісні м’ячики, однак вона не кидала їх мені, щоб я за ними ганявся. Я сновигав біля неї в захваті, що знову бачу її на ногах, проте вона гучно дихала й не здавалася щасливою.
Трент, однак, дуже зрадів, коли увійшов у двері.
– Ти дійшла до канапи! – з усмішкою привітав він її.
– Так, усього лишень за годину.
– Це справді чудово, Сі Джей.
– Звичайно. – Сі Джей зітхнула й відвела погляд.
Я застрибнув на канапу й ткнувся мордою в її руку, аби вона почувалася краще.
Щодня після того Сі Джей уставала з ліжка, щоб рухатися квартирою, завжди штовхаючи перед собою штукенцію з тенісними м’ячиками. А тоді одного дня ми почали виходити надвір. Уперше, коли ми це зробили, танув сніг, і автомобільні шини гучно скреготали об бруківку, і скрізь було чути накрапання й плюскіт. Ми пройшли лише кілька футів тротуаром, а тенісні м’ячики на «стільці» Сі Джей уже змокли. Кілька днів по тому знову пішов сніг, і ми пройшли лише кілька кроків, перш ніж повернути назад. Наступного дня вийшло сонце й стало тепло, сніг почав танути, а з-під нього долинав запах свіжої трави.
Наш дім мав зовнішню кімнату під назвою «балкон». Трент поставив туди коробку, устелену грубим килимком, і покликав мене туди.
– Сюди можеш ходити в туалет, зрозуміло, Максе? Це твоя особиста вбиральня.
Грубий килимок був м’якішим за цементну підлогу балкона. Я полюбляв лежати на ньому у вітряну погоду, відкривши свій нюх п’янкій суміші запахів із гамірних вулиць унизу. Іноді я відчував запах місіс Воррен – леді, яка часто виходила на сусідній балкон.
– Привіт, Максе, – зазвичай казала вона мені, і я махав хвостом.
– Ти не повинен лежати в ньому, Максе, – сказав Трент, коли вийшов подивитися, як я тут.
Сі Джей весело розсміялася. Я не знав, що відбувається, але вирішив, що, коли це робить мою дівчинку щасливою, я лежатиму на грубому килимку якомога частіше.
Дні ставали теплішими, і Сі Джей брала свого «стільця» й ходила все далі й далі, завжди пересуваючись дуже повільно. У жодну з цих прогулянок ми не зупинилися забрати Кеті чи інших собак.
Я звик до нашого маршруту й з нетерпінням чекав, коли ми зупинимося біля клумби, де росли квіти на рівні мого носа. Якийсь пес, котрого я ніколи раніше не бачив, завжди позначав рослини, і я ретельно все обнюхував, перш ніж задерти лапу в тій самій місцевості.
– Макс любить зупинятися тут і нюхати квіти, – сказала Сі Джей Трентові одного разу, коли вони обоє гуляли зі мною.
– Хороший собака, Максе. Стій і понюхай троянди, – мовив Трент.
Я чув, що я хороший собака, але зараз був набагато більш зосереджений на запаху того пса.
Деякі дні видавалися для Сі Джей кращими за інші. Одного з її поганих днів вона лежала в ліжку, коли я почув скрегіт біля парадних дверей і прожогом кинувся до них, гавкаючи. Коли двері відчинилися, я був ошелешений, почувши, хто там із Трентом.