– Зі мною все гаразд. Правду кажучи, я відчуваю полегшення, що все скінчилося.
– Я знаю.
Сі Джей глянула вниз на мене, і я помахав хвостом. Вона опустилася на коліна, трохи скривившись при цьому, а тоді пригорнула мене до себе.
– Ти такий дивовижний собака, Тобі. Те, що ти робиш для всіх – утішаєш, слугуєш провідником в останні миті, – ти просто диво, янгол.
Я помахав хвостом: «янгол» чимось нагадувало «чудака» – ще одне ім’я, яке означало, що я хороший і мене люблять.
– Дуже, дуже тобі дякую, Тобі. Будь хорошим собакою. Я люблю тебе.
Сі Джей встала, усміхнулася до Френ і вийшла в ніч.
Назавтра Сі Джей не повернулася, післязавтра теж. Минуло ще кілька днів, доки я нарешті припинив кидатися до дверей, коли ті розчахувалися, – моїй дівчинці, схоже, я зараз був не потрібен.
Так влаштований світ. Я б краще пішов із Сі Джей, де б вона не була, але моя робота тепер полягала в тому, щоб піклуватися й любити кожного в моєму домі та бути поряд із людьми, що йдуть із життя. А також «сидіти» за командою Едді, аби той годував мене курятиною.
Я знав: якщо буду потрібен Сі Джей, вона може мене знайти, як робила завжди до того.
Усе, що я наразі міг, – це чекати.
Розділ 31
А потім одного дня, коли буре листя надворі так голосно тріпотіло на вітрі, що чути було скрізь у будинку, моя дівчинка увійшла у двері. Я сторожко дивився, як жінка йде тротуаром, бо не був упевнений, що це точно вона – щось дивне з’явилося в її ході, якась кульгавість, а громіздке пальто на плечах приховувало кволу худорбу. Та коли двері роз’їхалися й порив вітру дихнув на мене її чарівним запахом, я кинувся через кімнату просто до неї. Я був уважний, щоб не стрибнути на неї, боячись збити з ніг, але мій хвіст метлявся від радощів, і я заплющив очі, коли її рука опустилася погладити мене.
– Привіт, Тобі, скучив за мною?
Підійшла Френ і обійняла її, а Сі Джей поклала деякі речі на стіл в одній із кімнат, і відтоді наше життя пішло навспак порівняно з тим, як ми жили завжди. Тепер Сі Джей ішла вночі й не поверталась до ранку замість того, щоб іти вранці, а повертатися лише вночі. Вона ніколи не брала мене до кімнати з кушетками, але я нюхом відчував, що та продовжує регулярно там бувати.
Сі Джей ходила будинком, відвідуючи людей у кімнатах і розмовляючи з ними, а часом обіймаючи їх. Я завжди слідував за нею назирці, та коли вночі вона йшла, я часто бував потрібен біля чийогось ліжка, тож лежав із людьми, і іноді члени їхніх родин обіймали мене.
Людям часто бувало боляче, коли вони розмовляли із Сі Джей, лежачи в ліжку чи стоячи біля нього, але зазвичай після тихої розмови я відчував, як біль трохи відпускає їх. Часто хтось у родині тягнувся до мене, і моєю роботою було дозволяти обіймати мене так довго й міцно, як їм було треба, навіть якщо це спричиняло мені незручності.
– Хороший собака, – казала Сі Джей. – Хороший собака, Тобі.
Часто Френ або Петсі бували в кімнаті із Сі Джей, і вони казали те саме:
– Хороший собака, Тобі.
Я радів, що я хороший собака.
Сі Джей теж було боляче – я відчував це, бачив, як воно витягує з неї сили. Обіймаючи мене, вона й сама почувалася трохи краще.
Одна родина була дуже сумна, адже жінка в ліжку страждала й мала сильний металевий запах у подиху. Тут були чоловік її віку й троє дітей, яким було стільки, скільки Сі Джей, коли я був Моллі. Якщо один із дітей брав мене на руки й саджав на ліжко, я виконував команду «Спокійно».
– Дон, – сказала Сі Джей найстаршій із трьох дітей, дівчині, вищій за Сі Джей, із довгим світлим волоссям, що пахло квітковим милом, і руками із сильним яблучним ароматом. – Не приєднаєшся до мене за чашкою кави?
Я відчув: якась тривога охоплює Дон. Вона глянула на матір – та спала, не знаючи про мою присутність поряд, – а тоді на чоловіка, свого батька, і той кивнув.
– Іди, люба.
Я відчував, як щось схоже на провину жевріє в Дон, коли вона неохоче відійшла від матері. Що б не відбувалося, – вирішив я, – мені зараз варто бути із Сі Джей і Дон, а не з жінкою в ліжку. Рухаючись якомога обережніше, я спустився на підлогу й безшумно попростував коридором слідом за моєю дівчинкою.
– Гей, хочеш чогось з’їсти? Може, банан? – спитала Сі Джей.
– Звісно, – відповіла дівчина.
Невдовзі я відчув терпкий солодкий запах нового фрукта, перемішаний із яблучним ароматом на руках дівчини, коли обидві жували. Я ліг біля їхніх ніг під столом.