IX
Ранок виявився холодним. Страшенно змерзли ноги, які не вміщалися у сховищі. До всього, ще й довелося скидати плащ, щоб хоч якось обтрусити його від скловати. Волокна пов’їдались у тканину, кололи руки, шию, не хотіли витрушуватися. Щоб зігрітись, Андрій біг деякий час уздовж теплоцентралі, наскільки дозволяла темрява — щойно почало сіріти. І, треба сказати, це трохи допомагало. Коли ж він сідав на труби, холод охоплював тіло під плащем. Добре, що ця ніч нарешті скінчилася. За знайомими обрисами цистерн та іншого мотлоху він зрозумів, що перебуває недалеко від потрібного місця.
Споруда електростанції, що нависала над цим звалищем брухту, допомогла зорієнтуватися. Андрій здалеку побачив знайому металеву стіну. Десь під ребрами гидко засмоктало. Зараз повинно було вирішитися все.
Щойно зароджувався світанок. Він підійшов до гаража і посмикав двері. Глухо. Хтось замкнув їх ще вчора. Доля, очевидно, вичерпавши ліміт милосердя, не схотіла подарувати йому ще одне маленьке везіння. Дотепер Андрій так і не визначився, що робити далі, тому й вирішив обміркувати все тут, на місці. Серед мотлоху, розкиданого навколо, знайти схованку виявилося неважко, що він і зробив. Здавалося, що тут навіть трохи тепліше. Окрім того, з порожнини напіврозбитого контейнера було зручно спостерігати за гаражем.
Того, що вони з’являться так швидко, Андрій не чекав. Від хвилювання стислося серце, коли почувся близький звук мотора машини. Такої ранньої години в них були якісь справи. Із-за дальнього рогу гаража випливла машина, повернула й зупинилася навпроти дверей. Це була іномарка вишневого кольору, схоже, та сама, що стояла позавчора у дворі будинку. З машини вийшли двоє, відімкнули гараж і зайшли всередину. Андрієве серце мало не вискакувало з грудей. Руки мимоволі схопилися за край дерев’яного контейнера. Але що вдієш? Спостерігав, кусаючи губи. Невдовзі ті двоє вийшли. Нижчий виглядав міцнішим, кремезнішим. Його вищий «колега» намагався йому щось пояснити, але той, здавалося, наполягав на своєму. Обидва коротко стрижені, модно й недешево одягнені. Хлопці перекинулися ще кількома словами, потім довший махнув рукою, і вони почали щось видивлятись у рідкій траві перед гаражем.
Чи не його паспорт шукають? Довговолосий мав рацію — у таку далечінь не їздять без документів. Напевно, ці хлопці вчора по гарячих слідах шукали втікача, сподіваючись, що його таки вдасться накрити десь неподалік від місця втечі. Коли вони зрозуміли, що марно стараються, надворі вже стемніло. Мабуть, вони ще увечері приїхали сюди й оглянули гараж, але, на щастя, схованки не знайшли. Зараз обидва старанно «прасували» місцевість перед гаражем. Напевно, вони не запам’ятали, де били Андрія і звідки тягли до гаража. Чесно кажучи, він і сам не міг би зараз точно пригадати.
Шукачі документів пролазили в бур’яні цілу годину, пересварилися, потім обійшли місцевість ще раз, а тоді довший та худіший сів у машину й поїхав. Дебеліший залишився сам. Він обдивився ще раз навколо й зайшов до гаража.
Від хвилювання так засмоктало в животі, що Андрій мимоволі пожалів, що не прихопив із собою ще однієї паскудної консерви. Адже після вечері минуло вже більше десяти годин. Та попри все, про порожній шлунок належало просто забути, і чим скоріше — тим краще.
Йому давався шанс. Мордатий був зараз сам-один у гаражі й не чекав на нього. Пригадався той удар у живіт і напівнепритомний стан за ним. Цей мордатий — один із тих, хто його бив. Вони круті хлопці. Андрій вагався хвилини зо три. Настирливий внутрішній голос таки переміг.
Крадькома Андрій підбіг до дверей. З гаража чулося якесь тихе шелестіння. Він обережно зазирнув у двері. Мордатий схилився у кутку, щоправда, не в тому, де була схованка, і колупав щебінь гілкою дерева. Йти по насипаному щебеню тихо дуже важко, але Андрій ризикнув і увійшов до гаража. Відстань між ними була близько двадцяти кроків. Але цей мужик так захопився пошуками…
І все-таки він почув шурхіт за спиною й різко обернувся. З виразу його обличчя було зрозуміло, що він упізнав недавнього заручника. Андрій витяг з-під плаща трубу. Суперник був широкий у плечах, дещо загодований. Здоровий хлопець. Коли труба з’явилася в Андрієвій руці, в його очах промайнуло щось схоже на переляк. Він озирнувся навколо, шукаючи, що б таке й собі взяти до рук для захисту, але в гаражі нічого не було. Сіпнувся до ящика, на якому вчора сидів довговолосий, плануючи, очевидно, захиститися ним хоча б від першого удару, але Андрій кинувся навперейми. Тоді мордатий відступив на кілька кроків назад і, ставши до супротивника впівоберта, прийняв стійку з арсеналу карате, у всякому разі виглядало схоже.