Більше того, згадавши сутичку в гаражі, Андрій не зміг би поручитися зараз на сто відсотків, що той хлопець живий. Аж на серці замлоїло, коли пригадав, як, утративши контроль над собою, бив того трубою по голові. О, Господи… А якщо він справді помер або помре? Тоді Андрія шукатиме ще й міліція.
Боже милосердний! Міліція! В Андрія й руки похололи. В міліції вже тепер може бути інформація про нього, якщо друг Бідованця, до якого той дзвонив, працює слідчим. А Іван назвав його колегою! Він міг щось сказати колезі про Андрія! Мовляв, одному моєму знайомому треба знайти у вашому місті будинок з параболічною антеною… А мордатий цілком міг бувати в тому будинку. Міг навіть жити там! Якщо Андрієві викрадачі заявлять у міліцію і вкажуть, що той, кого вони підозрюють, перед цим з’являвся в тому будинку і що приїхав здалека, чом би тому слідчому не пов’язати ці події з тією телефонною розмовою? І хто завадить йому передзвонити до Бідованця і взяти опис Андрієвої зовнішності, а потім запитати про це хоча б ту блондинку, схожу на Іру? Це кінець. Якщо навіть вдасться вибратися звідси, вдома його вже чекатимуть — не міліція, то викрадачі. Але чи підуть вони на те, щоб здати його міліції? Адже самі не святі… Для цього психа головне — знайти Ліну. У будь-якому разі у процесі слідства вони дізнаються, звідки прибув гість, там її й шукатимуть.
Це був найгірший варіант розвитку подій, найгірший, але не неймовірний. Як же хотілося сподіватися, що мордатий залишиться живий! Надія на краще — живуча річ. Вона, як відомо, помирає останньою.
Балка скінчилася, і він вийшов на дорогу. Біля будки автобусної зупинки сиділо кілька чоловік. Андрієві було байдуже, куди їхати, аби якнайдалі звідси. Він загріб з землі листя, обтер ним свою зброю і, продерши одним кінцем труби канавку, закопав її, притрусивши зверху прілим листям.
На дорозі почувся гуркіт, їхав автобус. Пасажири підвелись і взялися за сумки. Андрій скинув плащ, обтрусив штани. Светр під плащем узагалі виглядав пристойно. Витерши обличчя і пригладивши волосся, він устиг добігти до зупинки і вскочив у задні двері. В автобусі було кілька пасажирів, і на нього ніхто не звернув уваги. Андрій умостився на задньому сидінні біля дверей і витяг листа. Цей конверт наче пік його звідти, з кишені. Лише зараз, нарешті, з’явилася можливість спокійно його прочитати й отримати відповіді на багато запитань, знайти пояснення багатьом загадковим подіям.
X
Андрій відкинувся на спинку сидіння й заплющив очі. Автобус трусило на ямах, гуркотів мотор, але в салоні було тепло. Приємний теплий дух ішов від мотора, і хотілося ще хоч кілька хвилин залишатися в такій блаженній позі. Але пальці відчували тонкий конверт, і від цього зростало хвилювання. Завадити йому прочитати листа могли будь-якої миті. Він розплющив очі і, розірвавши конверт, вийняв аркушик паперу.
Те, що його чекало, виявилося більшим, ніж просто розчарування. Андрій спересердя аж стиха вилаявся. З білого паперу на нього дивилися якісь каракулі, прочитати які було неможливо. Іспанської мови він не знав, але міг поручитися, що лист написаний саме нею. Втікача, що видерся щойно хтозна-звідки, чекав ще один несподіваний поворот і нові загадки. Це була якась чортівня. Чому іспанська? Звідки обидві дівчини могли її знати і чому використовували в листуванні? Іспанської не викладають у школах уже сто років! А може, це не іспанська, а португальська, адже вони схожі. Тоді це виглядало ще більшою дивиною. Висновок напрошувався сам по собі, і для цього не потрібні великі аналітичні здібності: лист так написаний для того, щоб його не зміг прочитати хтось інший. Андрій склав листа і сховав у кишеню. Автобус і далі трусило по горбатій дорозі з ямами. Прикро було усвідомлювати, що попереду його чекає лише невідомість.
Їдучи у цій старій колимазі, Андрій потроху заспокоювався. Села траплялися рідко, пасажирів сідало та виходило мало, і ніхто з них не звертав уваги на чоловіка з неголеним обличчям у задньому кутку салону. Андрій не знав, куди їде автобус, але питати в когось і привертати до себе увагу не хотілося. Доки автобус віддалявся від міста по розбитій ущент дорозі, напрямок руху повністю влаштовував пасажира. За вікном виднілися лише поля. Андрій вирішив від’їхати якнайдалі, вийти на останній зупинці і, нарешті, приступити до здійснення свого плану повернення додому, який вигадав учора, коли йшов по тому шкарадному селі дзвонити до своєї лікарні стосовно Ліни. Йому несподівано знову пригадалося схудле обличчя з білявим, спадаючим на щоки волоссям, ноги в чорних лосинах, чоловіча картата сорочка. Хто вона? Звідки знає іспанську й чому пише нею листи, які не повинен прочитати хтось інший, окрім високої блондинки з родимкою на плечі? Чому втікає від того, кому смерть давно підписала вирок? Що взагалі пов’язує її з цією сумнівною компанією?