Андрій дихав ривками, борсаючись у болоті, намагаючись не набрати в рот багна, яке заповнило воронку. Вишпортати плащ з-під себе ніяк не вдавалося. Права нога заплуталася в кишені чи рукаві й вивільнити її з несподіваної пастки він ніяк не міг. І раптом Андрій зрозумів, що цією прикрою обставиною можна скористатися. Плащ непогано натягався між правими рукою та ногою. Така опора дозволяла врятувати ліве коліно, яке, попри всі зусилля, продовжувало грузнути. Тільки б не втратити рівновагу й не завалитися на правий бік! Тоді — все. Коліно вилізло з діри, тепер Андрій уже не намагався вишпортати з-під себе плащ, а навпаки — шукав кишеню чи рукав ще й лівою ногою, щоб розтягти його під собою і зробити опору ще надійнішою. Але розтягнутий між двома руками та правою ногою плащ перетворився на трикутник, і зачепитися бодай за щось лівою ніяк не виходило. Від холоду та напруження тіло не слухалося, м’язи терпли.
Андрій облишив ці спроби. Натягуючи полотнище плаща між двома руками і спираючись на нього, він пересував праву ногу, затим викидав уперед праву руку й тільки після цього — ліву руку. Кисті та пальці, змушені весь час стискати тканину плаща, від напруги давно заніміли, затерпла шия, оскільки голову доводилося відхиляти назад. З’явився характерний ниючий біль виснажених м’язів. Андрієве обличчя було над самісіньким рівнем смердючої рідини, і у нього перед очима були лише стебла осоки та хвоща. Він навіть не знав, чи в той бік повзе й чи вдасться там знайти порятунок.
Переслідувачі остаточно припинили для нього своє існування. Зараз уже не мало значення — скільки їх і на якій вони відстані. Навколо хиталося геть усе. Від найменшого руху весь плавун здригався, верхівки осоки та хвоща описували перед очима дивні амплітуди. Несподівано Андрій помітив, що повинен все вище закидати голову, щоб не напитися смердючої рідини. Весь болотяний настил помалу занурювався разом із ним: плавун просто не витримував ваги його тіла — не мало значення з опорою чи без.
Шия зовсім заклякла, утримувати голову над поверхнею було несила. Набравши в легені якомога більше повітря, він просто ліг головою вниз, обличчям у багно. Це допомогло. М’язи розслабилися, біль попустило. Зараз він підніметься і зробить ще один кидок уперед. Іншого виходу все одно немає. Будь що буде. Він лежав і, відчуваючи, як тіло починає бити колотун, насолоджувався відчуттям зникнення м’язового болю. І раптом жахлива думка наче простромила його. Що як плавун за цю хвилину пішов ще глибше і, віджавшись на руках, він не зможе дістати обличчям поверхні й вдихнути?
Він різко сіпнувся догори. Усе знову захиталося. Відчуваючи, що болотяний настил зараз прорветься під руками, незважаючи навіть на плащ, Андрій швидко переступив ще кілька разів. По його повіках та міцно стиснутих губах стікало смердюче багно — тхнуло сірководнем. Плавун опускався разом із ним. Вода сягнула носа. Кинувши плащ і запрацювавши руками та ногами, Андрій зробив панічне зусилля вискочити якимось чином наверх, та натомість занурився ще глибше, одночасно відчувши, що під ним уже немає ніякої перешкоди, ніякого плавуна.
Він міг рухатися вільно, і наступної миті його голова сама вискочила з води. Вільна вода! Він таки дістався русла і просто скотився з краю плавуна в чисту холодну воду.
Андрій очманіло, наче риба, хапав ротом повітря, тримаючись руками за край плавуна й таким чином утримуючись на поверхні. Ноги дна не знаходили. Від холоду раз по раз перехоплювало дихання, а тіло знову починало дрібно тремтіти.
— Він там! Там, сучара! — почулося зовсім близько, з-за очерету.
Очевидно, це була реакція на те, як він шубовснув у воду.
— Стій, гадюко! Чуєш? Вилазь назад! Вилазь, паскудо!
— Тихо! Заткніться, падли!
Очевидно, це загорлав найголовніший із них. Отаман. Андрій навіть зрадів, усвідомлюючи, що в нього залишилася ще краплина іронії. Він цокотів зубами, використовуючи перепочинок, а ці гади заважали йому зібратися з думками.
— Послухай, паскудо! — переводячи подих, закричав знову той, останній. — Ти зараз вилізеш сюди, до нас… Ти зрозумів? Якщо ти цього не зробиш, ми тебе, падло, нікуди не повеземо. Ми просто отут здеремо з тебе шкуру. Ясно тобі? Кажи, вилупку, ти вилізеш?
Андрій мовчав, здригаючись усім тілом. Скорчені закляклі руки самі трималися за плавун. З води стирчала тільки голова.
— Ти вилізеш, кнур поганий?!