Рішення з’явилося підсвідомо. Поштовх ногою кинув двері просто на Віконта. Довговолосий упав, а двері хряснулися на другий бік, під стіну, зачепивши її своїм ріжком. Андрій ледве встиг відскочити.
А противник уже підводився. Пістолет лежав за ним, кроків за п’ять, посеред коридору. Напевно, туди його відкинуло ударом. Віконт стояв на одному коліні, важко дихаючи. Вигляд у нього був приголомшений. Очевидно, втративши свого заручника так несподівано, він ще менше сподівався побачити його знову. Довговолосий озирнувся через плече. Відстань до ворога та до втраченої зброї була приблизно однаковою. Але він не наважувався зробити вибір. Можливо, його добряче вгріло тими дверима, і тепер він тримався одною рукою за підлогу, збираючись із духом.
Андрій дивився на нього зверху. Та йому наважитися було ще важче. Поруч лежало кинуте дверне полотно. Якби встигнути його підняти! Двері з тирсоплити важкі… Пістолет набагато легший та зручніший. Швидше пістолет опиниться в руках Віконта, аніж двері в його власних. Натиснути на спуск — це одна мить. Ударити дверима — надто проблематично…
Довговолосий ще раз озирнувся назад, на пістолет, а наступної миті, нахиливши голову, зі свого «низького старту» з криком кинувся на Андрія. Можливо, в нього, нарешті, здали нерви. Те, що зробив Андрій, було єдино правильним, єдино допустимим рішенням. Він також стрибнув уперед, одночасно викидаючи праву ногу. Напевно, років з десять тому це вийшло б краще. Проте маси його тіла виявилося достатньо — нога вгатила нападнику в живіт. Віконта відкинуло назад, але Андрій крізь штани відчув, як рука довговолосого зачепила його ногу, ковзнувши по ній нігтями. Вони впали майже одночасно: довговолосий — від удару, Андрій — за інерцією, на лівий бік. Так само одночасно обоє знову опинилися на ногах. Тільки тепер довговолосий уже не думав кидатися на суперника. Пістолет лежав поруч із ним, і йому залишалося лише підняти зброю. Мить — і він уже цілиться в Андрія. А той так звик до незнаного досі статусу мішені, що не відчув цього разу навіть жаху. Страх притупився.
Для обох супротивників час перестав існувати, як і все, що їх оточувало. У шаленому напруженні обидва бачили лише один одного, спостерігаючи за найменшим рухом і намагаючись відгадати, що зробить наступної миті другий. Їх розділяло якихось сім-вісім кроків. Коли рука Віконта почала підніматися в його напрямку, Андрій кинувся до стіни вузького коридору, потім до протилежної: в рухому ціль важче влучити. Кидаючись від стіни до стіни, Андрій відступав назад, збільшуючи відстань, очікуючи, що скажений смертник от-от із криком розрядить у нього цілу обойму. Тільки б не зачепило по чомусь такому, щоб не загинути миттєво… Та нерви його ворога все-таки залишалися навдивовижу міцними. Він не стріляв, тільки водив пістолетом слідом за Андрієм. На скільки йому вистачить витримки?
І раптом звідкілясь із паралельної реальності до Андрія долинув тупіт, наче кілька людей бігло сходами догори. Десь далеко, ще внизу. Це почув і довговолосий. На його обличчі промайнув відчай. Андрій, поступово втрачаючи сили та рухливість, знову скочив до протилежної стіни. І цієї миті за спиною Віконта розлетілося на друзки велике матове скло задніх дверей, які ніколи не відчинялися. Він миттєво обернувся, і обоє побачили, як крізь розсаджене скло в коридор вдирається високий чоловік. Андрій упізнав Бідованця й помітив у його руці пістолет. Усе сталося миттєво. Руки двох озброєних людей скинулися одночасно догори, а Андрій, який опинився тепер за спиною свого ворога, інстинктивно впав на підлогу, обличчям донизу. Довговолосий випередив Бідованця. Пістолет у його руці смикнувся назад, і в закритому просторі коридору постріл лупонув по барабанних перетинках. Зі стелі посипалася штукатурка. Бідованець вимахнув другою рукою і впав на обидва коліна, вдаривши своїм пістолетом по підлозі. Тільки тепер він повністю продерся крізь розбиту шибку. Андрій лежав, наче заціпенівши, і спостерігав цю жахливу картину. Коли рука Бідованця, що тримала зброю, за інерцією ще спиралася на підлогу, пістолет Віконта смикнувся вдруге. Цієї ж миті Бідованець дико закричав, і його пістолет спалахнув, ще не відірвавшись від підлоги. Андрій побачив, як від куртки на плечі довговолосого відлетіло якесь шмаття, і його від удару відкинуло убік. Він ступив крок назад, аби втримати рівновагу. Його довге злипле волосся гривою мотнулося над головою, а рука з пістолетом знову почала підноситися догори. Бідованець продовжував стояти на колінах, щоправда, тримаючи зброю вже перед собою. Ну!!! Рука Віконта продовжувала повзти догори!