Провінціяльну гру преферанс грається так: чотири є кольори: піки (вино), трефи (жир), бубни (дзвінки), чирва — і в такій послідовності вони старші. Тож найменша — піки, а найстарша — чирва. Узявши листки, картяр вирішає, чи може забрати мінімум шість узяток, і коли може, то вигукує «піки». Другий по черзі картяр може призначити на козиря (світку) вже тільки трефи, бубну або чирву. Отак торгуються, аж перейшовши чирву, можуть іти вже тільки на сім узяток, далі на вісім і так до десятьох. Коли всі відстануть, боючись провалу, той, що брався узяти найбільше взяток у найвищій масті, призначає козир, але не з нижчої масти, ніж та, до якої торгувався. Візьме стільки, скільки казав, пише собі в плюс, В не візьме, записує подвійний собі штраф. Гра ця «комерційна», не азартна.
«Каспій...», — сказав я, маючи на увазі неазартний характер гри — мені хотілося коло карт по балакати про будівництво. «Шість пік», — одповів Михайло. «Шість треф», — висловився на цю ж тему інженер. «Пас», — сказав я.І
«Що ви, що ви! — жваво і рішуче напався мене | Бойченко, схожий на енергійного героя з американської фільми. — Дозвольте, я. Шість бубнів! Шість бубнів, громадяни!»
«У нас із такою картою пасують, — пробував я боронитись. — Тут же нічого нема. Тут нема двох узяток, а не те що шістьох». Але Бойченко вже взяв мої карти і ліз угору. «Мої шість бубнів», — казав Михайло. «Без козиря», — сказав інженер. «Сім пік», — підхопив Бойченко і влаштувався зручніше з моїми картами. Коло Серга вже стояв теж порадник і вже тримався пальцями за його карти. Всі полізли вгору. «Сім бубнів. Сім чирв. Мої сім чирв. Вісім пік». І я замислився про ріку Сулак.
«Річка Сулак, — подумав я, — має дуже прикрий спад — 4 метри на кілометр. Нема в Союзі ріки, що була б така вигідна для потужних гідростанцій. Вузькі каньйони — до двох кілометрів увишки…»
«Вісім треф!» — сказав Бойченко і показав мені карти. В мене серце упало, я мав із собою всіх три карбованці — а ця гра віщувала колосальні масштаби. Я глянув скоса на запис — в усіх уже були величезні штрафи — цей преферанс більше скидався на шмендефер, чи очко.
«Це буде велетенська база електрохемії та ілектрометалюрґії. Кіловат-година коштуватиме в далекім Баку одну копійку для споживача, а в цьому місті сорок три сотих копійки...»
«Без чотирьох», — спокійно заявив Бойченко, і я побачив свої три карбованці вже записані мені на штраф. Я вийняв свій єдиний засмальцьований трояк. «Візьміть цю троянду, зелену, — сказав я, — і грайте самі, бо я скінчив». Бойченко трояка не взяв, це пусте, він одіграв усе назад і я рішив усе ж таки використати нагоду порозмовляти.
«Сулак...», — сказав я. «Шість пік», — сказав Михайло. «Шість треф», — сказав Сергів інструктор. «Шість бубнів», — сказав інженер. «Мої шість бубнів», — заявив Бойченко, і я одсунувся, щоб дати місце його розмахові та ініціятиві. «Шість чирв!» «Без козиря!» «Сім пік!» «Мої сім пік!» «Сім треф!» «Сім бубнів!» «Мої сім бубнів!» «Сім чирв!» «Без козиря!» «Мої без козиря!» «Вісім пік!» «Вісім треф!» «Мої вісім треф!» «Вісім бубнів!» «Вісім чирв!» «Мої вісім чирв!» «Без козиря!» «Дев’ять пік!» «Мої дев’ять пік!» «Дев’ять треф!» «Дев’ять бубнів!» «Мої дев’ять бубнів!»
«А як Ґергебільська?» — спитав я через стіл уже до Серга, якого його інструктор у шубі і шапці теж уже одсунув від справ. Серго почав був щось говорити, але чотири суворі погляди змусили його замовкнути. «Дев’ять чирв». Тут було не до Ґергебільської станції з її десятьма тисячами кіловат. Хтось зостався без трьох на дев’яти і записав гомеричну цифру ремізу. «Шість пік!» «Шість треф!» «Шість бубнів!» «Мої шість бубнів!» «Шість чирв!» «Без козиря!» «Мої без козиря!..» «Пас!»
Цей «пас!» був як вистріл з гармати. Хтось не витримав, злякався азарту. Три погляди, надзвичайно презирливі погляди скарали малодушного. Двоєкутній бій точився далі, уже між двома.
— Сім пік!
— Мої сім пік!
— Сім треф!
— Мої сім треф!
— Сім бубнів!
— Мої сім бубнів!
— Сім чирв!
— Мої сім чирв!
— Сім без козиря!
— Мої сім без козиря!
— Вісім пік!
— Мої вісім пік!
— Вісім треф!
— Мої вісім треф!
— Вісім бубнів!