Ми зайшли до райвиконкому, мовчазні болгари працювали в канцелярії, інші мовчазні болгари стояли з батіжками, чекаючи на вирішення болгарських справ. Председател на райисполком Федор Иванович Михайлов прийняв нас і познайомив із радоловськими колгоспниками. Насамперед ми познайомилися з Йваном Александровичем Титовим, і це був маленький чоловічок, член радоловської сільради, а в кишені його пальта була півлітрова пляшка молока. Радоловці обіцяли взяти нас до колгоспу «Комунар» у своїй тачанці, й ми з пречесним отцем вийшли з райвику.
XVI
Але це було шістнадцятого падолиста, а перед тим ми три дні прожили в селі Коларовка в техніка Дацюка.
Технік Дацюк це, так би мовити, не чоловік, а блискавка в штанях. До нього приходить сонливий хлопець і каже, що стає робити громадську убиральню. За роботу він хоче п’ятнадцять карбованців. Не заглядаючи ні в які розцінки, постанови і інструкції, технік Дацюк цитує низку цифр, обов’язкових постанов, правил, твердих і ринкових цін, в одну мить пояснює сопливому парубкові скільки часу він буде й повинен працювати над громадським кльозетом, скільки в його піде цегли, дощок, цвяхів, заліза, скільки він проїсть за два дні й скільки він заробить умовно чистого прибутку на цій кльозетній операції.
Приголомшений спеціяліст по кльозетній лінії, що збирався виторгувати три карбованці, не встигши продерти очі, здає всі позиції і виходить дещо наляканий фонтаном технічних даних, але цілком задоволений. Не так щастить представникові сусідньої сільради, що прийшов робити заявку на потрібне на його території будівництво. Блискавка в штанях, з секунду подумавши над заявкою, моментально знаходить у заявці пропуски, нереальні проекти, непотрібні категорії і з блискавичною точністю пояснює скільки часу представник був працював над заявкою, скільки ще треба над нею працювати, щоб вона була реальна й доцільна, встає з місця, дає представникові двадцять чотири години відстрочки, інструктує про форму заявки, одягає кашкета і іде з нами до болгарина Сави, мимохідь ляснувши по моєму рукзакові так, що отець Кінґзлі голосно пискнув і закопався в саме дно міхура.
У звичному квадраті багна стояв дім болгарина Сави Йова, а сам болгарин Сава Йов стояв коло вікна в хаті й начиняв мідні набої для зайців. Я витрусив з міхура пречесного отця Чарлза Кінґзлі і Сава, ткнувши в нього товстим чорним пальцем, догадався, що це не наш чоловік. «Да пиим чай», – сказав Сава і розповів історію свого життя.
«Я був бідняк, – сказав він, – і ім’я моє Сава Йов (Йов, – подав репліку вельмишановний отець Чарлз Кінґзлі, – так це ж є особа з Біблії... – Why, this is one from the Book...) – але чесному отцеві Дацюк не дав добалакати, знов сховавши його в міхур. – Було в мене шістнадцятеро дітей і всі вони померли, хто в три місяці, хто в шість, хто в дванадцять років, а хто й у три дні. Двадцять сім років я працював за наймита в сусіди навпроти (– Де ж той сусіда? – Його розкуркулено давно), а тепер я середняк і мене поважають люди (Hiob, Hiob! – озвався с мішка невгамовний отець Чарлз Кінґзлі).
Було в мене шістнадцятеро дітей і одна жінка. – Яла к шти кажа (іди сюди щось скажу), – гукнув Сава до жінки й чорна висушена життям і дітьми, стара боязко вийшла з сусідньої хати. – Де ж лажица? (де ж ложка?), – сказав Сава, показуючи на чай. – Ила да иди ем (кушайте), – сказав Сава до нас, показуючи на милина – тонко викачане з сиром смажене тісто.
І я багато міг мати жінок. Був я здоровий хлопець і вродливий, і дівчата до мене горнулися охоче. Один тільки раз я взяв дівчину в клуні і небагато мав з того радости. Любиш як крадеш, любиш і боїшся.
Нема краще як своя жінка. Спокійна любов – спокійний сон.
Тепер я не наймит. Я хазяїн і я мисливець. Багато зайців перебив я на своїм віку, а он і пушката моя (рушниця). Нею я за місяць сорок два убив зайчики».
XVII
«Як націлю, – сказав болгарин Сава, – так і мотону зайчика. Не втече».
Після цих слів болгарина Сави ми вдягли шапки й пішли обідати в Коларівську їдальню. Коларівська їдальня знаменита на ввесь район тим, що в ній дають м’ясо, багато м’яса, скільки охота м’яса і м’ясо те заяче. Зайців постачають Сава і Дацюк. Про Дацюка циркулюють легенди: розповідають, що він раз за дві години убив чотирнадцять зайців, іншим разом дванадцять і т. д. Зайці приймають по вісімдесят копійок за кілограм. Зав. їдальні має в льоху триста обідраних зайців. Зайці висять у льоху й смердять. Зав. їдальні перестає приймати зайців. На сніданок, на обід, на вечерю видають зайців.