Колега Матяш у повній прострації з виглядом вмираючого лебедя побажав мені добре провести час, а Рудий, підступно всміхаючись, пообіцяв йому розрадити мене. Я знаю, як діє Рудий на осіб обох статей. Жінки починають літати навколо нього, як оскаженілі метелики, а чоловіки починають розуміти свою недосконалість. Колега Матяш зів’яв, як зірвана маківка. Нічого, медсестра в регістратурі тебе потішить. Я не люблю, коли в чоловіка так багато рослинності на тілі.
— Поїхали додому, там наш пацієнт придумав для нас чергову казку. — Рудий втомлений до краю, та й я не краща. — Купимо харчів, бо він, либонь, вже замазку на вікнах пооб’їдав.
Я плентаюсь до крамниці, наповнюю пакети припасами. Рудий, як завжди, має рацію. Я б і не подумала погосподарювати.
— Їдьмо.
Машина рушає. Вже майже зовсім темно, ми белембались цілий день. Нічого, ось завтра… Що це таке, що за звук? Якась музика…
— В тебе є мобільник? — Рудий озирається на мене. — Звідки?
Чорт, дійсно, це ж мобільник пищить. Ось він! Ну, і на що тут натискати, аби почути того, хто дзвонить?
— Ось, натисни кнопку, нещастя! — Рудий сам натискає кнопку. — Тепер відповідай.
— Алло!
— Елізо, ти чуєш мене? — Стась чимось схвильований. — Де ти зараз?
— Ми з Рудим їдемо до мене додому.
— Негайно повертайте назад.
— Чому?
— В тебе вдома засідка. Тебе чекають люди Деберца.
— Але…
— Знаєш, де висілок Сонячний? Скажи Рудому, хай править туди, я вас зустріну. Все, давайте, я чекаю. Потім все поясню.
Рудий мовчки дивиться на мене. Що він думає? Я тут ні при чому, Стась сам…
— Це Стась дав тобі телефон?
— Так.
— І він дзвонив?
— Так.
— У нас неприємності?
— Слухай, Рудий, якщо ти все знаєш, то нащо питаєш мене? Повертай машину. У нас неприємності.
10
— То ти мене звинувачуєш в цьому?
— А кого ще? — Рудий сердиться, я чую. — У тебе, Стасю, є одна паскудна риса: ти ніколи не почуваєшся винним, навіть коли вчиниш найбільшу підлоту. Совість у тебе, як у повії.
— Ну, і як ти бачиш це? Я хотів би почути твою версію. — Стась теж заведений, як пружина. — Давай, Рудий, не соромся. Ми ж тут тільки вдвох. Вона нас не чує.
— Хочеш почути, як я це бачу? Уяви собі, я це бачу її очима. І справа має такий вигляд: красивий хлопчик сподобався багатенькій дівчинці, донечці впливового татка. А оскільки дівчинка ні в чому не знала відмови, татко купив їй хлопчика. I хлопчик охоче продався, при цьому просто переступивши через чудову дівчину, що кохала його над усе. Просто сказав: «Я одружуюсь», зібрав свої конспекти і пішов. А вона лишилась. Її навіть на весілля запросили — багатенький тесть не ображає сиріт, прислав їй шикарну сукню і туфлі, в старого ловеласа око точне, просто в розмір сукенка. А в дівчини лишилась тільки її гордість, вона пішла на весілля і танцювала, навіть посміхалась, а вночі в неї стався викидень — вона була вже на четвертому місяці.
— Ні!..
— Так. Ти ж хотів це почути? То слухай. Новопридбаного зятя примусили кинути навчання і взяли в бізнес, а молода дружина отримувала задоволення від того, що голосно розповідала, який з тебе чудовий коханець, а потім позичала у Лізи конспекти. Як тобі такий сценарій? А Ліза посміхалась у відповідь, от тільки її очі з того часу стали неживі, наче попелом припали. І вже ніщо не приносить їй втіхи.
— Ні…
— Так, Стасю. Ти ж хотів, то слухай!
— Я не знав, що вона була тоді вагітна. Я не знав, правда!
— Це нічого б не змінило, авжеж?
— Чому вона не сказала мені?
— З двох причин. Вона хотіла, щоб на твоє рішення ніщо не впливало. По-друге, ти так поспішав за Тетяниною спідницею, що вона просто не схотіла принижуватись. Вона ж гордовита, наша Ліза-Еліза, і затята, як опришок. Чи ти не знав цього?
— А тепер…
— Стасю, тепер вона — просто автомат. Автоматично ходить на роботу, додому, щось робить, говорить, навіть жартує, та душа її порожня. І ти в цьому винен.
— А ти? Чому ти не розрадиш її? Ти ж її любиш?
— Вона боїться стосунків. Вона вважає, якщо між нами щось таке виникне, дружбі кінець — так, як із тобою. Це в неї вже рефлекс. А ще я думаю, вона й досі любить тебе.
— Я не знав, що вона була тоді вагітна.
— От дивак! То ти не знав, що від того бувають діти? Ви ж кохалися, майже не криючись! А ще в медичному навчався…