ПРЕЧИСТА ДІО, РАДУЙСЯ, МАРІЄ!
У синє море сонце ясне тоне,
І своє світло, ніби кров, червоне,
По всій країні доокола сіє;
А там зозульку в гаю десь чувати,
А там дзвіночок став селом кувати,
Там в борі вітер листям шелевіє:
Пречиста діво, радуйся, Маріє...
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Он молод жовняр ліг си на мураві,
Личко студене, шати му кроваві, -
Розстрілен нині; бо самий не вміє...
Камраття яму темну му вкопали
І на спочинок бідного в ню склали;
Уже не скаже, як дзвінок запіє:
«Пречиста діво, радуйся, Маріє...»
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Під плотом сіла удовиця-мати,
До себе тулить бідне сиротяти
І плаче ревне, серденько їй мліє, -
Ба вже не плаче, вже і не голосить,
Склонила голов - більше не підносить;
Зірниці плачуть, а дзвінок німіє...
Пречиста діво, радуйся, Маріє.
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
Там онде блудить сплакана дитина
Без тата, мами, бідна сиротина,
Нічо не їло, душечка му мліє, -
І хоче в хату бідня навернути,
Господар псами тровить єго, чути:
Верескло, впало, кров ся з ніжки ліє...
Пречиста діво, радуйся, Маріє.
Пречиста діво, радуйся, Маріє,
Бо я не можу... Вшак я маю душу,
І чути мушу, і дивити мушу,
Що тут на світі, ах, тутки ся діє;
Да як до гробу зложать моє тіло,
Де темно, тісно, студено, зотліло,
Де нич не плаче, де усе німіє,-
Пречиста діво, радуйся, Маріє!
[1861]
РЕКРУТ
Стояв же він на шельваху
В цісарськім дворі,
Вмивався він, втирався він,
Як гусь по воді;
Умився він да сльозами,
Ніхто го не чув,
Стулився він на багнеті,
На хвильку заснув.
Ой спить же він на багнеті
В цісарськім дворі,
Та й сниться му, що ходить десь
По синій горі,
Та й кучері зачісує,
Та й кучері в’є...
Чом ненька ми не писує,
Ци вна ще жиє?
Ой рада би-м, мій синоньку,
Листок написать,
Насипали могилоньку,
Не можу я встать;
Не можу я, соколоньку,
Глубоко на дні,
Насипали на рученьки
Сирої землі.
І був би він в царськім дворі
Багато ще снив,
Гукнув-бо дзвін на Стефані,
А він ся збудив;
Утер собі і личенько,
Утер си і гвер...
Кров точиться по мармурі,
А жовняр умер.
(1862)
РУСЬ
По «Mignon» Гете
Ци знаєш, де країна тая мила,
Де явір ріс і де калина цвила,
Де Дністер грав, де Галич иечаліє,
Де руський край, де руське серце мліє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? -
Туда, туда піду з тобов, соколе.
Ци знаєш, де там Левова палата,
А в їй мурах вибивана кімната,
Де образи по стінах золочені.
«Де Лев наш, де?» - питають, засмучені.
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? -
Туда, туда піду з тобов, соколе.
Ци знаєш, де ті сині наші гори,
Де Черемшу де буйного ізвори,
Де рутин цвіт з барвінком зеленіє,
Де божий дух на землю з неба віє?
Ци знаєш де, ци знаєш, моя доле? -
Туда, туда підемо, мій соколе.
СЕСТРА
Ні зозуля в лузі затужила,
Ні пташина в тузі голосила,
То сестричка лист писала,
На сторону посилала,
Та й до брата слезно промовляла:
«Брате милий, брате соколоньку,
Ти-сь покинув сестру сиротоньку,
А я ходжу, накликаю,
Як зозуленька в темнім гаю:
Верни, верни з далекого краю!»
«Сестро моя, сестро моя руто,
Як я можу до тебе вернути?
Через ліси темнесенькі,
Через ріки бистресенькі,
Через степи рівні, рівнесенькі?»
«Гаєм-гаєм, лебедем Дунаєм,
А степами бистрим горностаєм,
А на моє подвіренько
Пади бистрим соколеньком,
А голубом на моє серденько».
Ой летів я сім день та й годину,
Прилетів я до сестри в гостину,
Прилетів я та й гукаю,
А сестрички не видаю,
Ах, відай я сестри вже не маю.