Ніж. Знайду ножа для м’яса. Такий має бути на кухні. Шухляди гримлять, гуркочуть і металево бряжчать, коли я обшукую їх усі. Я не бачу, що, в біса, роблю, але мені надто страшно, щоби вмикати світло. Я задихаюся, думки в мене плутаються після кодеїну з горілкою. Я й гадки не маю, скільки таблеток випила. Дивно, що я взагалі можу думати. Намагаюся щось намацати пальцями. Ну ж бо. Столовий ніж, ополоник, дерев’яна качалка. Я викидаю все з шухляд. Розчахую шафи. Ну має ж тут бути хоч щось. Ніж чи ножиці якісь. Картоплечистка. Шампури. Товкач зі ступкою. Але ні. Немає нічогісінько. Навіть штопора. (Мені конче треба дістати пістолет. Або повну кімнату зброї, як у «Матриці». Нескінченний запас.) У мене зовсім немає на це часу. Чому вікно було відчинене?
Намацую на буфеті дерев’яний брусок; у нього встромлені п’ять різноманітних ножів.
О ТАК.
Про це я й говорила.
Може, Бог таки існує?
Я обираю найдовший і найбільший. Пречудово. Це саме те, що мені потрібно. Підходить для обробки індички, курки або смажені з яловичини. Важкий, міцний. Серце в мене на мить завмирає. Натискаю на кінчик пальцем – з нього виступає крапля крові.
Якщо він прийде сюди, я готова. Я впораюся з ним.
– Він усе одно переможе, – говорить Бет.
Я обіймаюся з ножем, немов із власним давно загубленим сином.
Головне – добре підготуватися.
Що це було? Паркет рипнув? Чи хтось постукав у двері? Я нашорошую вуха, щоб добре все чути. Мені потрібен сторожовий собака чи щось таке. Чи тигр, як у Майка Тайсона? Дракон, як у тої маленької дитини? Я задкую передпокоєм до своєї спальні, стискаючи ножа тремтливими руками. На біса я сюди приперлася? Що я роблю? Чому мені здалося, що я зможу подолати гангстера?
– У тебе жодного шансу немає, – говорить Бет.
– Іди на хуй, у пеклі побачимося.
Я навшпиньках крадуся до спальні. Тут нікого не видно. Йду до сколошканого ліжка. Куди, в біса, поділася та зубна щітка? Вона ось тут була, Богом клянуся, саме отут, на постелі. Її хтось забрав? Ніно тут? Він що, стежив, як я з нею розважалася? (Узагалі-то це навіть збуджує.) Він досі тут ховається? Я притискаюся спиною до стіни. Очі в мене розширені від страху. Я навіть затамувала віддих, щоб добре чути.
Ані звуку. Ані скрипу. Ані кроку.
Я відчиняю шафу та застрибую всередину. Зачиняюсь і визираю крізь шпаринку в дверях. От гівно. І що тепер робити? Уперше я шкодую, що я не у своїй старій квартирі в Арчвеї.
День третій. Цуценя
Середа, 19 серпня 2015 року
Арчвей, Лондон
Я цьомаю Містера Діка та запихаю назад у його шухляду, перекочуюся на своєму складаному дивані та натягаю ковдру. Уже багато років він залишається моєю улюбленою секс-іграшкою. Більше ніж секс- іграшкою – коханцем, другом. Він завжди поруч, коли мені потрібно з кимось поговорити чи з кимось увесь день кайфувати в ліжку. Він ніколи не зраджував, не йшов від мене. Ніколи мені не відмовляв. Не кидав мене у скруті. Між нами був особливий зв’язок, ми були ближчі одне одному, ніж близнята. Звісно, в нього іноді сідають батарейки, і це буває боляче, але я не скаржуся. Він – професіонал. Завжди виконує роботу. Справжній джентльмен.
Пам’ятаєш, як я тобі купила чотири нові батарейки «Дюраселл Плюс»? Ти довів мене до того легендарного множинного оргазму, і я кінчала добрих п’ять хвилин. А як ми зупинилися у «Вемблі Тревелодж» і разом дивилися фільми з Бредом Піттом? Мені сподобався «Тельма і Луїза», а тобі – «Великий куш». Я ніколи не забуду той день, коли побачила тебе на гачку в тій крамниці в Сохо. Це було кохання з першого погляду. Ти був такий рожевий і блискучий і сяяв у неоновому світлі. Розкішні одинадцять дюймів гуми. Досконалої анатомічної форми. У тебе був такий свіжий запах, як у новенької гумки. Ти був останнім в тій крамниці. Я дочекатися не могла, коли вже дійду з тобою додому, зірву з тебе упаковку й пірну разом з тобою в постіль. Ти знаєш, що було далі, як добряче ми розважились. Я знаю, що ти ніколи не кинеш мене. Ха. На відміну від деяких людей…
Я лізу в свою сумочку «Примарк» і хапаю пачку «Мальборо Лайт». Бля, лише одна цигарка залишилася. Доведеться іще діставати. Порпаюсь у пошуках пурпурової запальнички «Зіппо». Десь тут, десь тут. Де? Де? Де? Знаходжу її під гаманцем і нарешті запалюю. Вдихаю дим, заплющую очі, а потім повільно його видихаю. Чекаю на нікотинове сп’яніння, ніби воно одразу все налагодить. Мов якесь чарівне зілля.
І я не можу стриматися.