– Мені подобаються твої кросівки, – кажу я.
– То що вам? – запитує Дощ. Вона обводить рукою захаращену кімнату. – Я гадаю, ви по зброю прийшли?
Ми з Доменіко перезираємося.
– У мене зараз є неперевершені короткостріли, щойно зі США. Або якщо вам краще щось олдскульне, є «Лупара» 1972 року. Гарненький, як новий.
Вона підморгує мені.
Я оглядаю вітальню. Либонь, у цих футлярах повно пістолетів. Ми ніби на якомусь складі, що править водночас за вітальню та тренажерну залу.
– Ні, ні. Мені не потрібна зброя, – каже Доменіко, розстібаючи куртку. Руків’я його пістолета стирчить угору. Його неможливо не помітити.
– Непогано, це «Кольт»? – каже вона.
– Sì, десятиміліметровий, – каже він. – Він колись належав моєму батькові.
– О, мені потрібна зброя, – кажу я.
Доменіко хитає головою.
Дощ усміхається променистою усмішкою. Вона приголомшлива. Прекрасніша, ніж мені пригадувалося. З тієї ночі всі спогади нечіткі. Вона – видіння. Богиня.
– А що ти хочеш, спокуснице?
Зазвичай я б сказала: «Що більше, то краще». Але ж я в бігах. Я переховуюсь. Затаююсь. Убивця під прикриттям.
– Щось маленьке, щоб улізло в мою кишеню. – Я показую їй кишеню моєї куртки.
– Гммм. Так, дай мені подумати.
Вона бере з полиці планшет та гортає кілька аркушів.
– Дум-ді-дум-ді-дум. О, так, у мене є «Даймондбек» 9 мм, «Кар Армз CW380», «Кел-Тек P-32», «FN Бейбі Браунінґ.25» і «НАА-22S Шорт». Усе це крута зброя. Топова якість. Що хочеш подивитися?
Вона очікувально дивиться на мене. Ноги як у граційної конячки. Кубики на животі. Господи, хотіла б я, щоб у мене була така фігура. Але без усяких бігових доріжок.
– Перше, що ти сказала, з діамантами?
Вона киває та відвертається. Я дивлюся, як вона йде до ряду футлярів, а потім підіймається на вершину розкладної драбини. Бере маленький чорний пластиковий футляр із верхнього ряду та несе його мені.
– Та-дам. Це «DB9».
Вона відкриває футляр і показує маленький матово-чорний пістолетик. На рукоятці візерунок із діамантами – гарненьке об’ємне зображення на пластику, але жодних справжніх коштовностей. Шкода. Мабуть, я можу купити штучних діамантиків і трішечки його вдосконалити?
– Хіба ти в нього вже не закохалася? – питає вона.
Доменіко хмуриться, зиркаючи на мене.
– Узагалі-то ми не через це сюди прийшли.
– О! Справді? – каже Дощ, підводячи погляд.
– Справді, – згоджуюсь я. – Але коли ми вже тут…
Я беру пістолет із футляра. Він легенький, такий легенький, що здається несправжнім. Схожий на дитячу іграшку, але я знаю, що він несе смерть. З нього можна всадити кулю в мозок. Можна розгатити коліно.
– То чому ви прийшли? – питає Дощ.
Вона стоїть уперши руки в боки. Підтягнута, як плавчиня-синхроністка.
Я пробую сховати пістолет у кишені. Бездоганно виходить.
– Я хотіла тебе запросити сьогодні ввечері. Розумієш… запросити на вечерю.
– Типу побачення? – перепитує вона.
– Типу побачення.
Вона нахиляється та цілує мене. Губи в неї м’які, теплі й солодкі після протеїнового коктейлю.
– Ніно, – каже Доменіко. – Ти останнім часом його бачила?
– Хто це цікавиться? – запитує Дощ.
– Та, власне, я.
– Оооо… той Ніно, – каже вона, повертаючись до мене. – То ось про кого ти говорила. Як дивно, що ми обидві знаємо одного й того ж хлопця.
Доменіко хитає головою й запалює собі сигару.
Ха, бачив, Доменіко? Жодних катувань не знадобилося.
– Я його бачила. Скільки? – питає вона.
Вона дивиться на Доменіко, потім на мене.
Доменіко зітхає.
– Алвіно, ти береш той недолугий пістолет?
Я витягаю пістолета з кишені. Зважую його між руками. Пальцями відчуваю крихітні об’ємні діамантики та гладжу пістолет, мов кішку.
– Знаєте, я думаю, що беру.
– Скільки за інформацію та за цей пістолет?
Я зиркаю на картонну коробку біля дверей.
– Ой, і ручну гранату. Одну з них теж хочу. – Може знадобитися. Усяке буває. З ними, здається, можна розважитись.
Доменіко закочує очі.
– Ти впевнена, що знаєш, як ними користуватися? Вони дуже небезпечні.
– Так, знаю, тому я собі таку й хочу.
– Вони можуть завдати серйозної шкоди. Вони могутніші за пістолет.
– Господи, припини ці повчання. Я розумію. Я хочу собі таку.
Доменіко стенає плечима та обертається до Дощ.
– Скільки за інформацію, пістолет і ручну гранату?
Дощ допиває решту свого коктейлю.