— Навпаки, — досить цікаве.
— Я виростав у звичайному містечку, закінчив звичайну школу. Змалку був мовчазним, а коли підріс, завдавав батькам клопоту. Познайомився із звичайною дівчиною, по-звичайному вперше закохався. Коли мені сповнилося вісімнадцять, перебрався до Токіо, щоб вступити в університет. Після закінчення університету удвох з товаришем відкрили бюро перекладу і завдяки цьому якось заробляли на прожиток. Три роки тому взялися до видання інформаційних бюлетенів і до роботи, пов’язаної з рекламою, й успішно розвиваємо цю діяльність. Познайомився з дівчиною, працівницею фірми, чотири роки тому з нею одружився, а два місяці тому розлучився. Причину кількома словами не можна пояснити. Маю стару кішку. Щодня викурюю сорок сигарет. І ніяк не можу від цього відвикнути. Маю три костюми, шість краваток і п’ятсот платівок, що вийшли з моди. Пам’ятаю всіх убивць з романів Елері Квін. Маю всі томи «Утраченого часу» Пруста, але прочитав лише половину. Влітку п’ю пиво, взимку — віскі.
— І два дні з трьох у барі їсте омлети і бутерброди, чи не так?
— Ага, — сказав я.
— Досить цікаве у вас життя.
— Навпаки, було досі нудним. І таким же буде в майбутньому. Та це не означає, що воно мені не подобається. Одним словом, немає іншої ради, як змиритися з ним.
Я глянув на годинник. Минала дев’ята хвилина двадцять секунд.
— Однак досі ви сказали не все, що могли б сказати, правда?
Протягом хвилини я поглядав на власні руки, що лежали на столі.
— Ясна річ, не все. Бо хіба за десять хвилин можна розповісти все про навіть найнудніше життя?
— Можна сказати свою думку?
— Будь ласка.
— Щоразу, коли я з кимсь зустрічаюся вперше, я даю йому десять хвилин для розповіді про себе. А потім оцінюю співрозмовника з точки зору, протилежної до щойно почутого від нього. Як ви гадаєте: я помиляюся?
— Ні, — відповів я, хитнувши заперечливо головою. — Я думаю, мабуть, твій метод правильний.
Підійшли офіціанти: один розставив нові тарілки, другий наклав у них порції першої страви, а третій полив їх соусом.
— Застосувавши цей метод до вас, я дійшла ось до якого висновку… — сказала вона, встромляючи ножа в мус з морського язика. — Тобто що ваше життя не нудне і нудного життя ви собі не шукаєте. Я помиляюсь?
— Можливо, ти маєш рацію. Можливо, моє життя не нудне і нудного життя я собі не шукаю. Однак результат один. У будь-якому разі я вже його досяг. Усі люди намагаються втекти від нудьги, а я — зануритись у неї, тобто ніби піти проти потоку людей у годину пік. А тому я не нарікаю на те, що моє життя стало нудним. Настільки нудним, що моя дружина залишила мене.
— З цієї причини ви розійшлися?
— Як я вже раніше казав, цього не можна пояснити кількома словами. Це щось таке, чого стосується такий вираз Ніцше: «Навіть боги опускають свої прапори перед нудьгою».
Ми далі повільно їли подані страви. Вона попросила ще одну порцію соусу, а я — хліба. Увесь цей час кожен з нас думав про своє. Потім тарілки було прибрано і нам подали шербет з чорницями, а коли принесли каву «експрес», я запалив сигарету. Дим від неї, хвилину покружлявши в повітрі, зник у нутрощах безшумної вентиляційної системи. За кількома столами з’явилися відвідувачі. З гучномовців над головою лилася музика Моцартового концерту.
— Якщо можна, я хотів би ще трохи розпитати про твої вуха, — сказав я.
— Ви хочете запитати, чи мої вуха мають особливу силу?
Я кивнув головою.
— Я воліла б, щоб ви на собі все перевірили, — сказала вона. — Бо хоч би що я вам розповіла, воно буде неповним і навіть може здатися вам непотрібним.
Я вдруге кивнув головою.
— Я можу показати вам свої вуха, — сказала вона, допивши каву. — Однак я не певна, чи справді це піде вам на користь. Може статися, що ви навіть пожалкуєте.
— Чому?
— Ваша нудьга може виявитися не такою непохитною, як ви вважаєте.
— Ну що ж, доведеться спробувати, — сказав я.
Вона простягла через стіл свою руку й поклала на мою.
— І ще одне: впродовж деякого часу — скажімо, кількох місяців — будьте поряд зі мною. Згодні?
— Згоден.
Вона вийняла з торбинки чорну стрічку. Тримаючи її між губами, обома руками згорнула ззаду волосся у жмут і спритно перев’язала його.