У кімнаті панувала загадкова тиша. На таку тишу іноді натрапляєш, коли заходиш в особняк, де багато площі, але замало людей. Однак тиша, яка панувала в цій кімнаті, відрізнялася навіть від неї. Була страшенно важкою, якоюсь давлючою. Мені здалося, ніби колись давно я вже зустрічався з подібною тишею. Однак щоб пригадати де саме, потрібен був певний час. Немов перегортаючи сторінки старого альбому, я перебрав у пам’яті пережите — і згадав. То була тиша, яка оточує невиліковно хвору людину. Тиша, сповнена передчуття неминучої смерті. Повітря, густе від пилу і неоднозначності.
— Усі вмирають, — не спускаючи з мене очей, тихо сказав чоловік. Таким тоном, ніби прочитав мої думки. — Кожен з нас рано чи пізно помре.
Після тих слів він знову поринув у гнітючу мовчанку. Знадвору долинало неперервне сюрчання цикад, які відчайдушно тріпотіли своїми крильцями, щоб відвернути кінець літа.
— Я маю намір поговорити з тобою настільки відверто, наскільки це можна, — сказав чоловік. Його мова здавалася буквальним перекладом офіційного тексту. Вибір речення і граматики був правильний, але словам бракувало почуття. — Однак говорити відверто і говорити правду — це різні речі. Між ними такий же зв’язок, як між носом і кормою корабля. Спочатку з’являється відвертість, за нею — правда. Різниця в часі між цими подіями прямо пропорційна довжині корабля. Чомусь велетенському важко виплисти з туману. Іноді це нарешті настає після нашої смерті. А тому навіть якщо я не зумію відкрити тобі всю правду, ні моєї, ні твоєї вини в цьому не буде.
Не намагаючись відповісти, я мовчав. Переконавшись у моїй мовчанці, чоловік вів далі:
— Тебе привезли сюди спеціально для того, щоб того корабля рухати вперед. Нам обом доведеться його штовхати. Говоритимемо відверто. Тоді хоч на крок наблизимося до правди. — Чоловік відкашлявся і зиркнув на свою руку, що спочивала на поруччі дивана. — Однак така розмова занадто абстрактна. А тому поговоримо про реальні проблеми. Скажімо, про твою рекламу в журналі для страхової компанії. Сподіваюсь, ти про це вже чув?
— Чув.
Чоловік кивнув головою. Потім, витримавши коротку паузу, вів далі:
— Гадаю, що, напевне, все це було для тебе несподіванкою. Будь-хто образився б, якби йому веліли знищити те, що створив тяжкою працею. Тим паче якщо мова йде про один із засобів існування. Очевидно, пов’язані з цим збитки будуть величезні, хіба ні?
— Авжеж, — погодився я.
— Саме про такі реальні збитки я хотів би почути від тебе самого.
— Реальні збитки — неминучий супутник такої роботи, як наша. Буває так, що приготовлений макет реклами клієнт раптом відкидає — мовляв, він йому не до вподоби. Однак для фірми таких малих розмірів, як наша, це — крах. А тому, щоб уникнути його, намагаємось догодити клієнту на всі сто відсотків. Коротко кажучи, кожен рядок тексту перевіряємо разом. Ось таким чином уникаємо ризику. Це, звісно, не дуже весела робота, але така вже доля бідного самотнього вовка, хіба ні?
— Та щоб піднятися наверх, усі з такого починають, — заспокоїв чоловік. — А чи можна розуміти тебе так, що припиненням випуску журналу я завдаю твоїй фірмі відчутного фінансового удару?
— Загалом так, хіба ні? Журнал уже віддруковано й оправлено, а тому протягом одного місяця хоч кров з носа треба розплатися за папір і друк. А ще виплатити гонорари за статті, замовлені на стороні. Разом виходить п’ять мільйонів ієн. Та, як на зло, саме таку суму належить вернути в банк для погашення боргу, який ми рік тому вирішили взяти для закупівлі обладнання.
— Так, я про це знаю, — сказав чоловік.
— Крім того, виникає питання про майбутні замовлення. Наше становище і так хистке, тож досить одного-однісінького промаху, щоб клієнти відвернулися від нас. Із цим страховим агентством у нас річний договір на випуск їхньої реклами. Отож якщо внаслідок теперішнього скандалу нам доведеться його розірвати — наша фірма по суті піде на дно. Бо вона мала й особливими зв’язками похвалитися не може, а рятувалася досі доброю усною репутацією серед клієнтів. Найменший удар по репутації — і нам капець.
Я закінчив, але мій співрозмовник ще довго мовчав і пильно дивився на мене. Нарешті він таки відкрив рота:
— Ти говориш дуже щиро. Крім того, зміст твоєї розповіді збігається з наслідками моїх розслідувань. І я це високо оцінюю. Так от, а що, якби без жодних умов я сплатив страховому агентству збитки за зняту рекламу і рекомендував би укладати з вами договори і в майбутньому?