— І тих десять років були для вас довгими? — прошепотіла вона мені на вухо.
— Так, — відповів я. — Здалися страшно довгими. Дуже довгими — і марними…
Обіпершись на поруччя дивана, вона злегка зігнула шию і всміхнулася. Я вже десь бачив таку усмішку, але де і в кого — ніяк не міг пригадати. Роздягнуті дівчата чимось дуже схожі одна на одну, і це завжди мене бентежило.
— Їдьмо шукати вівцю, — вимовила вона із заплющеними очима. — Як знайдемо — все піде на краще.
Я довго дивився на її обличчя, потім — на вуха. Як на старовинних натюрмортах, її тіло легко огортало м’яке пообіднє світло.
7. Про обмежене, але наполегливе мислення
О шостій вона вже була одягнена, розчесала волосся перед дзеркалом у ванній, освіжилася одеколоном і почистила зуби. Протягом того часу, сидячи на дивані, я читав «Пригоди Шерлока Холмса». «Мислення мого друга Ватсона обмежене, але надзвичайно наполегливе в досягненні поставленої мети» — такими словами починалося одне оповідання. Яка прекрасна фраза для початку!
— Я сьогодні повернуся пізно, а тому лягайте спати без мене… — сказала вона.
— У тебе робота?
— Ага. Взагалі-то, в мене мав бути вихідний сьогодні, але нічого не поробиш — доведеться вийти на роботу, бо відпустка почнеться завтра.
Вона пішла, але через хвилину двері знову відчинилися.
— Слухайте, а куди ви подінете кота на час подорожі? — запитала вона.
— Правду кажучи, я про це зовсім забув… Та нічого, щось придумаю.
Двері знову зачинилися.
Добувши з холодильника молоко і сирні палички, я спробував нагодувати кота. Той насилу з’їв сир. Зуби в нього були зовсім нікудишні.
У холодильнику не залишилося нічого їстівного для мене, а тому, дивлячись останні телевізійні новини, я мимоволі взявся до пива. Новин, вартих уваги, не було. Як завжди під вечір у неділю, з екрану не сходили сцени в зоопарку. Надивившись на жирафу, слона і панду, я вимкнув телевізор і набрав телефонний номер.
— Я про кота, — сказав я чоловікові у трубку.
— Кота?
— Я тримаю кота.
— І що?
— Якщо я не зможу його комусь залишити, то нікуди не поїду!..
— Притулків для домашніх тварин у твоєму районі скільки завгодно.
— Мій кіт — старий і немічний. Якщо на місяць його посадити у клітку — він здохне!
З трубки долітав виразний — цок-цок-цок! — стукіт пальців об дерев’яний стіл.
— То що?
— Хочу, щоб ви взяли його до себе додому. Сад у вас просторий, тож для одного кота, гадаю, місце знайдеться.
— Це неможливо. Шеф ненавидить котів, а, крім того, у саду збираються птахи. З’явиться кіт — їх уже нічим не привабиш.
— Шеф непритомний, а мій кіт — не настільки спритний, щоб ловити птахів.
Пальці ще кілька разів постукали по столу, а потім зупинилися.
— Гаразд. Я звелю забрати кота водієві — завтра о десятій.
— Я приготую консерви і пісок для туалету, щоб вистачало на якийсь час. Звертаю вашу увагу — коли вони скінчаться, купите такі самі, бо іншої марки він не їсть.
— Подробиці краще викласти моєму водієві безпосередньо під час зустрічі. Здається, я вже тобі казав, що не маю вільного часу.
— Я хотів би мати справу з однією особою. Щоб було чітко відомо, хто несе відповідальність…
— Відповідальність?…
— Іншими словами, я хочу сказати, що ви нічого не дізнаєтеся від мене — навіть якщо вівця знайдеться — у тому разі, коли за моєї відсутності кіт пропаде або здохне.
— Гм-м-м!.. — вимовив чоловік. — Ну, гаразд. Ти трохи помиляєшся у своїх здогадах, але в тебе як дилетанта зовсім непогано виходить. Диктуй поволі — я записую.
— Жирним м’ясом не годуйте. Бо все виблює. У нього зуби слабі, а тому — нічого твердого. Вранці давайте молоко та одну банку консервів, увечері — жменю сушених анчоусів, м’ясо або сирні палички. Пісок намагайтеся змінювати щодня. Загидженого піску він не зносить. Пронос у нього буває часто, і якщо за два дні не пройде — напоїть кота ліками, які припише ветеринар.
Сказавши це, я прислухався до шурхоту ручки на тому кінці телефонної лінії.
— Що далі?… — запитав чоловік.
— У вухах у нього короста завелася, а тому щодня прочищайте вуха тампоном, змоченим оливковою олією. Він цього не зносить, а тому пручатиметься. Будьте уважні — не пробийте йому барабанних перетинок. Якщо вам псуватиме настрій те, що він дряпатиме меблі, щотижня обрізуйте йому кігті. Можна звичайними гострозубцями. Гадаю, бліх у нього немає, але, на всякий випадок, іноді мийте його шампунем проти бліх. Такий шампунь продається у зоомагазині. Після миття витріть кота насухо рушником, розчешіть щіткою і лише потім посушіть феном. Бо інакше застудиться…