— Кушу? — це духовний вчитель сходу? — запитав я.
Так. Кушу близько 90 років, але він виглядає у відмінній фізичній формі і дасть фору більшість двадцятирічним юнакам. Бо знаходиться у душевній та фізичній гармонії. Він виконує тібетські вправи для зміцнення енергетики, медитації, йогу, циган, а також вдень мандрує багато десятків кілометрів. Кушу навчив мене взаємодіяти з природою та усі відповіді знаходити у собі самому, а не зациклюватися на зовнішньому світові. Отже, щоб отримати точні відповіді, які тебе хвилюють треба вміти слухати себе, свій внутрішній голос. А ти не вмієш себе слухати і не знаєш чого хочеш. Навчитися цьому не так просто, як здається. Крім того, ти не можеш прислухатися до себе, бо глушиш внутрішній голос психоделіками. А прості балачки не допоможуть тобі змінитися. Потрібно багато практики.
— Я хочу позбутися відчуття в чужому тілі та інших наркотичних переживань, — відповів я.
— Усі наркотичні переживання — це наслідок. Ти ж почав приймати наркотики не просто так. Отже, для цього є причина. Причина є і твоїм галюциногенним відчуттям.
— Яка?
— Причина ще не встановлена. Для того, щоб тобі допомогти, я проведу сеанс регресивного гіпнозу. Це допоможе тобі пригадати попереднє життя. Ти колись був на сеансі гіпнозу?
— Ніколи, — чесно зізнався я. — Якось не доводилося.
— Та нічого страшного. Все буває в перший раз.
Спочатку я хотів повідомити Пилипа про свій страх по відношенню до гіпнозу і все, що з ним пов’язано, але передумав. Адже він погодився мені допомогти і якщо я хочу позбутися своїх проблем, то мені слід дотримуватися усього, що він скаже. Страх гіпнозу не полишав мене ніколи і я не міг назвати його причину.
— Зараз я введу тебе в транс, щоб ти спробував самостійно пригадати все, що з тобою відбувалося у минулому житті. Не бійся, таку практику я проводив сотні разів. Майже усі пацієнти після гіпнозу регресії почувають себе краще, більш упевнено. Пам’ятають деякі фрагменти попереднього життя, досліджують його. Позбавляються деяких страхів та нав’язливих ідей.
Я нічого не сказав у відповідь. Мовчав.
— Остапе, заплющ очі. Розслабся… Слухай тільки мій голос… Я порахую до десяти, а ти повністю розслабишся і будеш мене слухати… Один… Твої повіки наливаються свинцем… Два… Десять… Ти повністю розслаблений…
Зосередься, сконцентруйся. Спробуй відчути контакт із своїм минулим «Я». Не дивись, а побач те, що було насправді. Але не намагайся нічого інтерпретувати. Все повинно статися само собою, знаходячись у потоці. Не опирайся побаченому, але, водночас контролюй ситуацію.
Я не все зрозумів із його слів, але принаймні робив усе так, як казав Пилип. В мене щось почало виходити, але
(синя субстанція)
я відволікся.
СТОП!!!
Світ припинив своє звичне існування. Я голосно закричав, бо почав зникати разом із цією реальністю.
Все зникло разом зі мною.
Розділ 18
На вулиці стояла страшенна спека. Усі люди, які відпочивали йшли вниз до моря, щоб скупатися і охолонути від такого гарячого подиху літа. Батьки підвели маленьку
(Долину)
дівчинку до моря, щоб вона скупалася.
— Не хочу купатися. Мені страшно.
Тато зауважив, щоб вона не казала дурниць. Проте, Долина дуже боялася води і не хотіла навіть близько до неї підходити. Їй вже дванадцять років, а вона не вміє плавати і не хоче вчитися.
(я тону, захлинаюся, допоможіть!)
Цей страх виник із самого дитинства. Дівчина не розуміла, що з нею відбувається, але підсвідомо вода викликала у неї неприємні страшні спогади. Спогади, що були окутані непроглядною мрякою.
Несподівано я втрачаю рівновагу. Розумію, що зараз впаду вниз і розіб’юся на смерть, але нічого не можу вдіяти із силою гравітації.
Я падаю вниз.
Лечу.
Політ був дуже коротким, а падіння нестерпно болячим. Я закричала від страху, що ніяк не хотів мене випускати із своїх володінь. На щастя, я впала назад на балкон, а не вниз на асфальт.
Усвідомлення цього відкриття мене заспокоює. Але не надовго.
Попереду ще існує багато несподіваних моментів. І деякі з них не дуже втішні та приємні. Є навіть небезпечні та страшні моменти.
— У вашої доньки сильно розвинена гідрофобія, — говорить лікар психіатр, коли батьки привели свою доньку на психіатричне обстеження. — Можливо, це пов’язано із перенесеною травмою після народження. Або це підсвідомий страх від того, що хтось із ваших знайомих або родичів ледве не потонув. У вас були подібні випадки?