Подивившись на нього, я дещо зрозуміла. Схоже, попереду нас чекали великі неприємності. Ця зустріч могла лише призвести до серйозного конфлікту із трагічними наслідками. Жахливими наслідками. Я це відчувала.
Далі саме так і сталось.
Моя інтуїція ще ніколи не помилялась.
— Долина! — голос лунає з іншої кімнати.
Дівчина років п’ятнадцяти сидить у своїй кімнаті. Поруч із нею розкрита книга Остапа Дорошенка «Інший вимір». А на полиці книжки таких маститих авторів сучасності, як Джон Релток, Лео Буниг та Анжеліка Лагунова.
(не може бути, таких авторів не існує!)
— Долина, — мати заглядає в кімнату. — Досить тобі читати ці жахи. Вийди на вулицю погуляй! Дивись яка гарна погода!
Дівчина мовчки дивиться на маму, а потім повертається до книги.
— Доню, не варто читати стільки поганих книг. Тут одні насильства та вбивства. Ти збожеволієш від цього!
Проте, Долина не чує маму. Дивлячись на обкладинку книжки «Інший вимір», вона відчуває, що колись могла знати цього автора, Остапа. Може, в іншому житті?
Але ефект дежа вю у неї був.
— Пішов геть! — повторила я.
Раптом Борис схопив міцно мене за плечі і дав ляпас. Ліва щока в мене горіла від удару. Гнів та образа намагалися вирватися на зовні, але розум поки що стримував їхній натиск.
— Замовкни, інакше ще вріжу!
В його голосі зазвучали металеві нотки реальної небезпеки.
— Шо тобі треба? — невдоволено спитала я, маючи намір розставити усі крапки над «і».
Борис запалив чергову сигарету.
— Сонечко, стрибай у ліжко. Потрахаємося.
— Ти шо ахрєнел, падло! А ну пашєл в жопу!
Борис зареготав і несподівано штовхнув мене на ліжко. Я втратила рівновагу і впала. Перш ніж мені вдалося підвестися, він ліг зверху на мене і почав зривати одяг, дихаючи перегаром у лице. Відчуття були дуже огидними і я намагалася вирватися із під нього, відчуваючи, що у нього встав. Проте, вирватися з під збудженого чоловіка, яким керує член дуже важко. Я закричала.
— Шо ти робиш?! Припини негайно!
— Я тебе трахну раз і все, ясно?
Чорт, мене хочуть зґвалтувати?!
Це мене розлютило до біса і з усієї сили я врізала ногою Борису по яйцям. Він зігнувся в три рази і почав стогнати. Я підвелася з ліжка і схопила пляшку з під коньяку, який він не встиг допити. Гнів, образа, ненависть повністю заволоділи моєю свідомістю. Ліфчик був порваний і звисав з одного плеча. Я скинула його, щоб не заважав і подивилася із люттю на Бориса, який по суті хотів мене зґвалтувати.
— Сука, ти що натворила? Блядь, ти мне по яйцем ударіла! Я тєбя урою!
Вбий його! Вбий цього гада!
Я подумала, що це чергова галюцинація, але потім зрозуміла, що це не випадковість. Чомусь мені захотілося скористатися цією порадою внутрішнього голосу. Напевно, я не бачила іншого виходу із цієї ситуації. З пляшкою в руці я зробила один крок до Бориса, який все ще тримався руками за своє достоїнство із гримасою болі на обличчі. Ноги в мене були ватні, йти по килиму було дуже важко. В голові трохи щось гуділо не зрозуміле.
Борис продовжував стогнати і проклинати мене усякими словами. Не усвідомлюючи, що роблю (чи навпаки дуже добре усвідомлюючи і розуміючи чітко, як ніколи), я розмахнулася і вдарила пляшкою його по голові. Він зойкнув від несподіванки, але чомусь не втратив свідомості і навіть зумів втримати рівновагу. Кров тонесенькою цівкою потекла по голові, капаючи липкою, темно-червоною рідиною на килим. Не думаючи, над можливими наслідками, я стала прислухатись до божевільного голосу своєї хворобливої психіки, На килимі валялось безліч уламків із розбитої пляшки.
Повільно я нагнулася та обережно підняла уламок, щоб самій не порізатися. Мій погляд зупинився на Борисі, який вже почав приходити до тями, але ще погано себе почував. А потім я подивилася знову на смертельну зброю у руках.
Або вбий його зараз, або шкодуй усе подальше життя.
Голос у моїй голові знову дав про себе нагадати. Я наблизилася до чоловіка, який з ненавистю на мене подивився.
— Ти шо задумала, істеричка? — його голос перетворився на суцільне царство панічного страху, який присутній у всіх жертвах.
Я міцніше стиснула кусок гострого, як лезо ножа скла.
Наші погляди зустрілись.
Погляд затравленої жертви, та люті очі божевільної жінки, яка перестала себе контролювати. В ту мить я в його очах прочитала все: страх, відчай, біль, надію, питання та безпорадність.
Я встромила його у горло нещасному Борису.