— Розумієте, у кімнаті відпочинку я побачив одну молоду жінку, дуже схожу на одну мою знайому. Її звати Долина. Може ви знаєте таку?
— Не знаю. А ця Долина вас впізнала?
— Вона мене не бачила. Я думав, що можу помилитися і не підходив сам.
Лікар мовчки глянув у вікно, а потім перевів погляд на мене.
— Ви кажете про ту Долину, в тілі якої опинялися? Тобто, ця Долина за вашими словами — це ваша майбутня реінкарнація? — спитав він таким тоном, як спілкуються з психопатами.
Від прямого питання в лоб я розгубився і не знав, що сказати. Схоже, я сам себе добровільно загнав у пастку. Тепер він точно вирішить, що я божевільний. Я дуже пізно усвідомив, що не треба було йому розповідати про те, що я бачив Долину. Хоча, останнє ще під великим знаком питанням. Адже я і досі не вірю у цю маячню.
Оце так халепа!
— Не знаю… Просто я відчув, що цю жінку добре знаю. Ймовірно, ще за часів студентства, — повільно сказав я, обережно підбираючи слова.
— Ви мені розповідали про Долину із майбутнього вашого життя. І зараз такі збуджені наче її побачили. То ви бачили свою реінкарнацію із майбутнього?
— Послухайте, — почав я трохи роздратовано. — Я не вірю у всілякі реінкарнації. Це маячня. Просто із-за наркотиків я бачив деякі глюки. Тут все легко можна пояснити. У мене була затуманена свідомість психоделіками.
Я ледве тримав себе в руках, щоб не кричати. Це тільки ще більше переконувало психіатра у правильно поставленому мені діагнозі. Фактично, я добровільно тонув у цьому болоті безумства. Болоті безвиході та безнадії.
— Прикро. Дуже прикро, — чомусь ледь чутно промовив Зиновій. — А я в вже думав, що у вас справи стали краще. Ніби стан поліпшувався… А тепер, бачу ваші параноїдальні думки набувають все більших масштабів. Доведеться проводити більш серйозне лікування. Тепер ви вже у лікарні бачите Долину. Це серйозні відхилення…
— Ні! Я насправді бачив Долину! Лікарю, ви ж повинні знати усіх пацієнток, яких привозили останнім часом! Я бачив її! Бачив!
— Заспокойтеся, прошу вас! Дихайте глибоко, рахуйте до десяти. Один, два, три… — почав він рахувати у голос.
Ці поради заспокоїтися лише більше мене дратували. Він що, знущається з мене?!
— Припиніть негайно! Я хочу бачити усіх пацієнток зросту метр вісімдесят, з темним волоссям. Чуєте?! Покажіть мені хворих. Я впевнений, що бачив Долину. Це не божевілля!
— Заспокойтеся. Я вірю вам. Може ця дівчина прийшла поговорити з вами. Остапе, ви ж бачили її?
— Ви знущаєтеся! Хочете, щоб я грав у вашу гру. Я її бачив. Але не впевнений, що вона знаходиться тут.
— Ви стали суперечити самому собі. Спочатку стверджуєте, що бачили Долину, а тепер сумніваєтеся у словах, — спокійно зауважив Фрейд.
— Досить! Я БАЧИВ ДОЛИНУ! Я НЕ БОЖЕВІЛЬНИЙ! ХОЧУ ПОБАЧИТИ УСІХ НОВИХ ПАЦІЄНТОК! НЕГАЙНО!
— Поговоримо, коли ви заспокоїтеся. Я зайду пізніше, — спокійно відповів лікар і вийшов з палати, незважаючи на мої крики та погрози.
Я був на стільки злим та сердитим, що почав гупати в стіну, наче думав, що можу пробити її і втекти на волю. Через деякий час до мене зайшов санітар, який зробив мені укол. Хочуть мене заспокоїти, щоб я спав смирно. Нічого, я прокинуся і дам їм жару. Я це так не залишу!
Але дія ліків почала мене вгамовувати і через кілька хвилин я захотів спати. Я ліг на ліжко і заснув.
На щастя, Долина мені не снилася.
Вже було темно, коли я прийшов до тями. Біля тумбочки стояла тарілка із вечерею. Оскільки я зголоднів, то усе з’їв за кілька хвилин. А потім повернувся думками до неприємного та несподіваного, що почало нещодавно зі мною відбуватися. Зокрема, я ніяк не міг збагнути, що то була за жінка. Долина, якщо вона дійсно існує, знаходиться у майбутньому. Але вона ніяк не могла опинитися тут. Якщо вірити ще й у телепортацію, то мені остаточно треба залишитися в цьому закладі для розумово відсталих людей. Хоча, психіатр вирішив, що мені необхідно ще лікуватися тут. Отже, я надовго застряг у дурдомі і немає ніякої надії на свободу.
Здається, ще Віктор Пелевін писав у романі «Чапаєв і Порожнеча», що світ не існує, а лише є проекція нашої підсвідомості. Отже, якщо картина світу лише у мене в голові, то усі неприємності звідти можна викинути і вони зникнуть з реальності?
Справи мої були кепські, десь підсвідомо я відчував, як починаю божеволіти. Моя хвороблива уява починає малювати мені образ Долини та подорож у просторах синьої субстанції. Але Аня також бачила цю синю субстанції. Отже, хоча б одна людина дещо зможе підтвердити.
На додачу виникла ще одна паскудна справа: того вечора мені не дозволялося виходити з палати і тусуватися із різними імбецилами у кімнаті відпочинку. Мабуть показавши буйний характер, я маю понести покарання. Але я начебто нормальна людина, маю здоровий глузд і нездоровий потяг до письменництва, алкоголю та наркотиків.