— На жаль, ні. Останнім часом до нас поступило кілька жінок. Але одна дуже стара бабка, інша молода і дуже худа. Є ще одна жінка, але вона психічно неврівноважена. Вона хотіла задушити санітара своїми руками, сильно подряпала йому обличчя та шию. Я не зможу її вам показати, бо її не випускають із палати. А до неї ходить лише кілька лікарів.
— Але зробіть виняток. Я відчуваю, що це дуже знайома мені жінка, наполягав я. — Повірте, я нічого не вигадую. Просто хочу переконатися…
— Це не можливо. Навіть близьких родичів до неї не пускають. Може ви хочете поговорити про жінку, яку вчора бачили? Чому вона так сильно вас стривожила? Можете мені це розповісти.
Я нічого не казав. Все одно цей психіатр мені не повірить. Краще мовчати і намагатися виглядати спокійним. Може це допоможе мені швидше звідси виписатися. Чорт, коли Зоряна приїде провідати мене?
— Послухайте, невже ви не бачите, що я при розумі. Адекватно на усе реагую. Навіщо ви мене замкнули?
— Бо ви поводили себе відповідним чином. До речі, сьогодні ви пройдете кілька психологічних тестів, а потім медичні процедури. Це допоможе правильно встановити діагноз і лікувати вас.
— Діагноз? — здивувався я. — Який ще діагноз? Подзвоніть Пилипу Пшеничному. Він підтвердить, що я знаходився під регресивним гіпнозом і пригадував фрагменти із свого… іншого життя.
— Не знаю, де Пшеничний. Мобілка не відповідає. Шкода, але в цьому питанні я ні чим вам не допоможу, поки він не повернеться сюди. Схоже, це буде тоді, коли він повернеться з наукової експедиції з Тибету.
Сказавши ці слова, психіатр вийшов з палати, залишивши мене на одинці із своїми неприємними думками, які почали наповнюватися формою божевілля. Я мовчки дивився на замкнені двері і думав над своїм становищем. Отже, Пилип буде не скоро, а Зоряна лише один раз приходила мене провідувати. Що ж взагалі тут відбувається? Що це за жінка, яка хотіла задушити санітара і поводила себе вкрай агресивно? Невже це та сама незнайомка, яку я ідентифікував, як Долина?
Якщо це так і є, то я повинен обов’язково знайти можливість, щоб побачити її. Повинен бути якийсь розумний вихід. Інакше через деякий час я точно стану розумово відсталим придурком, нічим не відрізняючись від психів, що знаходяться у сусідніх палатах. Але лікар Сергій не вірить мені. Чи він навмисно робить вигляд, ніби не вірить моїм словам, щоб знаходячись тут, я точно став шизофреником? Ні, навіщо йому мене тут замикати? Який сенс в цьому? Я вирішив, наступного разу потребувати від лікаря більш конкретних та правдивих відповідей на свої запитання.
Ввечері я виходив у кімнату відпочинку, щоб подивитися телевізор. Деяких душевнохворих я вже не тільки пам’ятав в обличчя, а й знав по іменам та трохи розбирався у їхніх відхиленнях. Що саме не гаразд з тим чи іншим психом виявити було дуже легко. Але в деяких випадках, невідомо було, за що саме людину замкнули у божевільні.
— Остапе, як ти?
Я обернувся і побачив Миколу, який вважав себе інопланетянином, щоб виконати на землі важливу місію.
— Нормально, наче… — відповів я, а сам уважно дивився, щоб помітити вчорашню незнайомку.
Проте, знову її ніде не було. Я вже думав, що та буйна жінка, яку не випускають з палати і є потрібною кандидатурою.
— А я згадав дещо. Мені подали сигнал з Венери і я тепер повинен допомагати людям. Спостерігати за ними і думати, як їм допомогти, — розповідав Микола із таким азартом, що дійсно можна у це повірити, якщо знаходитися біля нього дуже довго.
Я побачив біля виходу з кімнати кількох санітарів. Вони спостерігали за усіма, але на мене частіше дивилися. Чи мені так лише здавалося?
Зиновій Фрейд приходив до мене проводити кілька психологічних тестів. За його словами, я повинен самостійно потроху пригадати, що саме відбулося перед тим, як я потрапив сюди. Можливо, він має рацію і пригадавши усе, я зумію краще орієнтуватися у подальшому рішенні.
— Лікарю, я лише пригадую епізод, коли знаходився в тілі Долини. До цього часу я взагалі сидів у себе вдома. А після цих містичних видінь прокинувся в цій лікарні. Не пам’ятаю, щоб бігав з ножем та кричав про самогубство. Повірте, в мене чудова пам'ять, але таке я не пригадую.
— Можливо, ваша підсвідомість навмисне заблокувала такі спогади від вас. До речі, Зоряна казала про село Глибоководне, яке ви намагалися знайти, — Зиновій уважно на мене подивився.
— Так, я опинився в тому селі після прийому наркотиків. Я ще спілкувався із Мішком. Але так і не зміг потім знайти те село. Хоча, чудово пам’ятаю, як воно виглядає. Там живе дуже мало людей, село вимирає…