…Зелений «Москвич» зупиняється на моє прохання.
СТОП!!!
Я повинен зупинити повтор. Змінити цей епізод сценарію.
— Дежа вю, — мовив я у голос.
Руки в мене тремтіли і я не знав, що казати далі. Чи почув мої слова водій? Чи може дещо змінилося?
— Чого ти стоїш? Сідай.
Я полегшено зітхаю, бо цього в минулому не було. Отже, тепер все піде не так. Принаймні на це варто сподіватися.
— Ти маєш рацію, — несподівано каже водій за кермом.
Я здивовано на нього дивлюся. Той самий вусатий дядько Михайло, що підвозив мене до Дніпропетровська. Проте, водночас, щось мені здається дивним і не справжнім. Ніби все і натурально і так реалістично і одночасно щось явно не так. Якісь декорації існуючого світу змінені без мого відому. Тобто, відбулося порушення звичайного кроку подій.
— Дійсно, все піде не так, як ти цього хочеш. Тепер гра йде за моїми правилами, — знову говорить водій і я вже розумію, що це не той сільський дядько, з яким я зустрічався в минулому, а лише маскування.
Таємничий незнайомець ховав своє обличчя за темним склом авто.
Розділ 28
Дверцята авто відчиняються і незнайомець пропонує сісти на переднє сидіння. Я мовчки дивлюся на нього, а потім сідаю у машину. За кермом сидить ніякий не Мішко, а дівчина. Молода вродлива дівчина.
Долина.
Дівчина з майбутнього життя.
У мене перехопило дихання.
Я лише мовчки дивився на жінку і намагався усвідомити, як її появу тут можна пояснити. Але в такій екстраординарній ситуації не було жодних пояснень. Я продовжував дивитися на дівчину, не знаючи, що казати і як себе взагалі поводити. Може це чергове галюциногенне видіння?
— Остапе, прийшов час поговорити, — сказала вона голосом справжньої Долини.
І я їй повірив у ту мить.
— Невже це ти… Долина? — здивовано спитав я, без найменших театральних жестів.
— Як бачиш. Ми зустрілися не випадково.
Я засмалив сигарету і продовжував дивитися на свою майбутню реінкарнацію. Таке важко навіть знайти у фантастичних фільмах чи книгах, а тим паче допустити хоча б найменшу вірогідність того, що це може відбутися насправді. Але це вже відбувалося насправді. Або я настільки затуманив свідомість, що переплутав реальний світ із химерними проявами впливу психоделіків.
— Не може бути! Це чергова галюцинація або сон, — промовив я у голос, переконуючи самого себе у нереальності усього існуючого.
Проте, ці слова лише підтверджували мій глибинний страх.
— Це не глюки і не сон. Ми зустрілися між двома світами. У нас є нагода поговорити і розібратися з усіма темними плямами.
Я намагався мислити розсудливо, але почувши словосполучення «між двома світами», почав відчувати стежку божевілля. Мабуть, лікарі були праві стосовно мого психічного захворювання.
— Між якими ще світами? Про що ти говориш? — здивувався я.
— Між твоїм та моїм світом. Село Глибоководне існує саме в такому місці. Я розумію, що в тебе мільйон питань до мене, але повинна тебе розчарувати, що в мене до тебе не менше питань та зауважень. Тому, ми повинні домовитися і знайти спільну мову, а не сперечатися з приводу того, що існує, а що лише глюки.
Треба віддати належне, що Долина вміла тримати контроль над ситуацією, якою б непередбаченою, небезпечною та швидкоплинною вона не була. А я повністю розгубився і досі відмовлявся вірити у цю безглузду історію.
Господи! — міркував я. — Хто б міг подумати, що я розмовляю із своєю майбутньою реінкарнацією. Роздвоєння особистості…
— Добре, я спробую поговорити. Хоча, все це я буду вважати безглуздям. Як можна зустрітися із зовсім різних часових періодів?
Долина виглядала більш спокійною, але вона також багато чого не розуміла і не могла знайти пояснення деяким явищам. І якщо це лише плоди моєї уяви, то хай буде так. Хоча б весело проведу час, розмовляючи із собою різними голосами. Це теж розвага.
— Я не знаю… Може це дія наркотиків, які перенесли наші свідомості в одне місце. Наші фізичні тіла могли залишитися там… — вона говорила повільно, обдумуючи кожне своє слово, наче розуміючи, що все має свою вагу та значення. — Правда, це лише припущення. Я… я бачила твоє життя… ну, моє минуле життя… Бачила деякі епізоди, як ти пишеш книжки, вживаєш наркотики, бухаєш, спиш з дівчатами, живеш своїм життям… І після кожного відчуття знаходження в твоєму тілі, я опинялася в невідомому місці, що дуже нагадувало синю субстанцію.
Наскільки дивною б не була ця історія, після сказаних слів все стало ще більш містичнішим, та загадковішим. Отже, синя субстанція існує не лише в моїй уяві. Долина теж її бачила. В цьому може критися частина розгадки. Я теж розповів про пережиті епізоди із її життя. Зокрема, про стосунки із Борисом та її дитячі роки, коли виникла гідрофобія.