— Остапе, я вважаю, що ми повинні вирішити нашу спільну проблему. Наскільки я зрозуміла, відбувається така рокіровка. Під впливом психотропних речовин, ти опиняєшся в моєму тілі, а я у твоєму. Тобто, відбувається такий обмін свідомостями. І тому, в такому стані ми не пам’ятаємо, що відбувається насправді. Виникають провали у пам’яті.
— Ти маєш рацію, — відповів я, обдумавши сказані слова, які мали глибокий сенс. Навіть набагато глибше, ніж я міг коли-небудь собі уявити. — Така рокіровка пояснює деякі галюцинації. Але як цього позбутися? Може це має стосунок до синьої субстанції?
— Синя субстанція — це лише невідома речовина. Має значення лише те, у що ти віриш. Ти можеш вірити у все, що бачиш, а можеш бачити все, у що віриш. Або ні в що не вірити. Будь-який вибір покличе за собою цілу ланку подій. Пам’ятай, одне-єдине рішення кардинально змінює твоє майбутнє. Якщо ти не віриш у це, то забудь про нашу зустріч. І повертайся назад у психлікарню. Тебе будуть лікувати, накачувати транквілізаторами, психотиками, які викличуть реальні психічні та фізичні розлади. Ти і так сидиш на наркоті, а ці антидепресанти і транквілізатори можуть тебе вбити. Проте, тобі буде легше жити з думкою, що немає ніякої Долини, немає села Глибоководне, немає синьої субстанції і всіх цих аномальних речей. Або ти погоджуєшся з усіма неймовірними речами і граєш за новими правилами. Ми об’єднаємося для спільної проблеми. Але я сама не можу тебе переконати у правдивості речей. Ти сам повинен захотіти у це повірити.
— А як це зробити? — розгублено спитав я.
— Ніяк. Просто роби те, що мусиш зробити. Відчуй глибиною душі, в яку сторону ти підеш і все. Не примушуй себе вірити, а просто вір у те, що можеш і хочеш вірити. Інші речі відпадуть самі собою, як непотрібні.
— Бачу, ти значно змінилася, як зав’язала з наркотою, — захоплено зауважив я.
Перш ніж говорити, Долина несподівано доторкнулася до мене і я відчув доторк її руки до мого плеча. До мене доторкнулася дівчина, якою я стану у майбутньому житті. Навіть через кілька років, я досі не можу до кінця збагнути у ці явища і вірити усій фантастичній історії.
— Вибач, я хотіла переконатися, що ти існуєш насправді, — сказала вона.
— Існую… А от Глибоководне не можливо було знайти на карті. Де воно знаходиться взагалі? Чому я потрапляю туди, де не можливо існувати в реальному світі?
— Бо ти сам цього хочеш. Тим паче поняття «реальність» дуже умовне та відносне. Ніхто ще не провів чітку межу між вигаданим світом та реальним. Скажу більше, цієї межі не існує. Матеріальний та астральний світи на стільки тісно переплітаються між собою, що ми цього навіть і не помічаємо, а лише дивуємося надзвичайним речам… Подивися. Ось твоє село, — Долина показала рукою на хатки, що починалися з обох боків від авто, яких я до цього не помічав. — Я, до речі, теж опинилася у ньому минулого разу.
Проте, я вже не слухав її слів, а здивовано дивився на хати, маючи намір знайти знайомий двір Міська, щоб поговорити з ним. Напевне, він зуміє дещо пояснити мені, точніше нам обом. Спочатку треба його знайти, якщо він ще тут живе.
Ми вийшли з авто і дивилися на озеро, в якому водиться багато риби. Усе ніби було нормально окрім одного: село було пусте. Не чути гавкоту собак, гуркоту машин та голосів людей. Взагалі таке відчуття, наче село повністю зникло, залишивши за собою лише одні пусті, покинуті будівлі. А живі люди розтанули у космосі. Зникли.
— Слухай, а може всього не існує? Може — це лише витвір нашої уяви? Може, коли дія наркотиків закінчиться, я повернуся назад у психічну лікарню, а ти повернешся у свій світ?
Ці слова пролунали із моїх вуст настільки несподівано, що я міг би подумати, що вони належать абсолютно чужій невідомій мені людині. Але вони йшли із глибини підсвідомості і їх пафосне звучання приховувало в собі важливий екзистенційний контекст.
— Мені б хотілося у це вірити. Проте, ми тут і доведеться знайти вихід. Мій світ не набагато краще за твій, а може і гірший.
— То розкажи про свій світ? Яке буде майбутнє? — зацікавився я.
— Не таке оптимістичне, як думають люди. Ти все одно не зрозумієш багатьох речей, адже твоя свідомість належить твоєму часу, а не моєму. Крім того, ці речі треба особисто пережити, щоб зрозуміти їх. А ти навіть нічого не бачив з моєї реальності. Словесна розповідь викличе в тебе лише незрозумілість та безліч питань.