— Ха! Звідки ти взяв цю дурню? — зацікавилася вона.
— Пшеничний розповів. Усі матеріальні предмети спочатку існують у свідомості. Свідомість створює усі речі, навіть нас самих. Оскільки, я знаходжуся у дурдомі, то вирішив це сказати.
— А чому ти мене створив? — запитала Долина, включившись у невідому гру. — З якою метою?
— З тією метою, що й Творець створив людей.
— Чи не далеко ти замахнувся, порівнюючи себе з Богом?
— Це не важливо, бо я скептик у цих речах. Має значення лише те, що ти виникла завдяки моїм думкам. У моїй свідомості виник твій образ, який я спроектував у матеріальний світ.
— А тебе хто створив? У чиїй свідомості існуєш ти?
Я зауважив, що не можу визначитися з відповіддю.
— І правильно робиш. Щоб свідомість створювала матеріальний світ, то повинен бути хтось, хто створює свідомість. Взагалі немає такої точки, звідки можна почати відлік реальності. Наприклад, якщо є Бог, то звідки він виник? Хто Його створив? Тому, свідомість виступає як умовна, дуже відносна точка опори. Насправді нічого немає і все виникає з нічого. Принаймні це найдоступніше пояснення для людей.
— Категорично не згодний. Якщо нічого немає, то звідки я відчуваю увесь світ? Звідки ми з тобою розмовляємо?
— Нізвідки.
— А де знаходиться твоє «нізвідки»?
— Повсюди, де ти захочеш.
— Стривай, ти ж щойно казала, що нічого не існує. Оскільки ми себе ідентифікували, то ця теорія відпадає.
— Ти не зможеш себе ідентифікувати, бо це лише уява. Ти ж сам казав, що я твоя уява. А в твоїй уяві і ти уявний. Оскільки, в уяві усе несправжнє, то окрім мене і тебе не існує.
— А де тоді реальний «я»? — запитав я розгублено.
— Там, де ти не ставиш таких питань. Ти засумнівався у моїй реальності, але не можеш довести своє існування. Насправді ти себе відчуваєш у психлікарні. Тоді тут тебе не може бути фізично.
От чорт! Тепер я взагалі розгубився і не знаю, у що вірити. Я відчував, що тону у липкій, спотвореній фантазії, яку сам створив. Потрібно було прокинутися і усвідомити себе. Але що для цього треба зробити?
— Бачу, що ти розгубився. Але не засмучуйся. Я лише хотіла показати, що не слід так серйозно вірити словам Пшеничного. Ти не можеш довести реальність свого існування тут. Отже, у психлікарні — це теж може бути лише уявний образ.
— Що тоді сказати Пилипу, коли він запитає про мої експерименти з видіннями та розмови із уявними персонажами? — здивовано спитав я, ще не до кінця усе розуміючи.
— Кажи, що хочеш, бо це не суттєво. Він не повірить жодному твоєму слову. Окрім мене усі вважатимуть тебе божевільним.
— Ти маєш рацію.
Наступні п’ять хвилин ми мовчки дивилися у вікно, дивилися на людей та кожен думав про свої проблеми.
— Долино, — звернувся я, думаючи над питанням. — Скажи, так ти вбила Бориса, колишнього хлопця?
Запала мовчанка. Вона лише кивнула головою. Я вже подумав, що вона просто не хоче говорити на цю тему. Дійсно, таке не кожен захоче обговорювати, навіть, якщо є виправдання вбивству.
— Вирішив змінити тему… Гаразд, поговоримо про це… Насправді, я відчуваю сильну провину, але вже нічого не поробиш. Борис хотів мене зґвалтувати, а я почала захищатися, а потім втратила контроль… Про це важко говорити… Але мені здається, що його дух мене переслідує. Я ніби відчуваю його погляд. Можливо це божевілля, але Психотроп-Маг це він…
В мене затремтіли руки.
— Чому ти так вирішила?
— Не знаю, але мені так здається. Після прийому наркотиків я чула слова: Психотроп-Маг. Ти теж маєш до цього відношення? Отже, ми маємо спільну проблему. Гадаю, ми зустрілися саме з метою її розв’язати.
— Яким чином? Може, треба почати із села Глибоководне? Щось дуже багато подій відбувається навколо нього, — задумливо мовив я. — Слухай, а стосовно тієї синьої субстанції… Де вона існує і яким чином можна повернутися назад?
— Я не знаю… Взагалі, нам потрібна допомога медіума. Або ми самі повинні провести спіритичний сеанс, — упевнено зауважила Долина.
Я невпевнено на неї подивився.
— Ніяких сеансів. Досить з мене окультизму! Ти бачиш до чого призводять захоплення містикою та наркотиками. Я хочу нормально жити і не перейматися дурницями.
— Я тебе дуже добре розумію, але вже не буде так, як раніше. Змирися з цим. Ми зустрілися не випадково. Доведеться провести метафізичні ритуали, щоб поспілкуватися з духом Психотроп-Магом. Це дасть нам відповіді на запитання.
Я вимушений був із нею погодитися, але продовжував боятися усі шаманські, містичні ритуали.
Як виявилося, мої побоювання, не були марними, а мали під собою реальну основу.