Тема культу досі захоплювала, і часом уявляв, як слава спіткає мене через дослідження джерела та зв’язків цього культу. Я навідався до Нового Орлеана, поспілкувався із Леґрассом та іншими поліціянтами, які брали участь у тому рейді, на власні очі побачив ту жахливу статуетку і навіть розпитав тих в’язнів-метисів, яким досі пощастило залишитися живими. На жаль, старий Кастро вже помер. Те, що зараз почув, буквально кажучи, із перших вуст, навіть попри те, що воно більш детально підтвердило те, що вже записав мій дідусь, знову викликало в мене хвилювання. Був певен, що виявив щось важливе, якусь таємницю, стародавню релігію, відкриття якої зробить мене відомим антропологом. Досі ставився до всього суто матеріалістично — тож не брав до уваги із незрозумілої норовливості збігу обставин у нотатках про сни та в дивних газетних вирізках, які збирав професор Енджелл.
Єдине, що я почав підозрювати — і боюся, що тепер я в цьому певен — що смерть мого двоюрідного дідуся взагалі не випадковість. Він упав на пагорбі, на вузькій вулиці, що вела від старого району порту, де юрмилися метиси-чужинці, після того як його необачно штовхнув якийсь матрос-негр. Із думки не йшла змішана кров та заняття (риболовля) відправників культу в Луїзіані, тож я б не здивувався, якби дізнався про таємні методи та отруйні голки, такі ж безжальні та відомі за сивої давнини, як і таємничі звичаї та вірування. Леґрассу та його підлеглим, і це правда, дали спокій; проте в Норвегії один рибалка, який став свідком дивних подій, помер. Невже наполегливі розпитування дідуся після зустрічі зі скульптором дісталися злих вух? Мені здається, професор Енджелл помер через те, що багато знав чи то мав дізнатися. Чи спіткає мене його доля — побачимо, оскільки я тепер знаю дуже багато.
III
Божевілля, яке йде з моря
Якщо небеса будь-коли являть свою милість, вона знітиться перед цілковитим випадком, через який я кинув поглядом на певне видання серед інших видань на полиці. Воно не мало жодного стосунку до тих часописів і газет, на які я зазвичай натикаюся щодня, оскільки то був старий номер австралійського часопису «Сиднейський бюлетень» від 18 квітня 1925 року. Він якимсь чином не потрапив на очі прес-бюро, яке на час випуску видання старанно збирало матеріал для дідусевого дослідження.
Я зосередив власне розслідування на тому, що професор Енджелл назвав «культом Ктулгу», і навідався до одного вченого мужа в Патерсоні, Нью-Джерсі, — керівника місцевого музею та відомого мінералога. Коли одного дня я вивчав запасники музею, зразки, що зневажено купчилися на полицях у задній кімнаті, мою увагу привернула дивна світлина зі старої газети, яку було підкладено під каміння. То був той самий «Сиднейський бюлетень», про який я вже згадував. Мій приятель мав широкі зв’язки у всіх можливих кінцях світу, навіть в Австралії. На знімку було аутотипне зображення огидної кам’яної статуї, майже ідентичної тій, яку Леґрасс знайшов у драговині.
Я поспіхом звільнив вирізку від її дорогоцінного вмісту, прискіпливо розглянув зображення: як не прикро, але світлина була невеличка за розміром. Однак те, що на ній було зображено, стало зловісним підтвердженням моїх млявих пошуків. Я обережно відірвав сторінку, щоб невідкладно діяти. У статті було написано:
«Невсипущий страж» узяв на буксир озброєну, бездіяльну яхту з Нової Зеландії. Один член екіпажу вижив, один загинув. Згадки про відчайдушну битву та смерть на морі. Порятований моряк відмовляється розповідати подробиці дивного випадку. Серед його речей знайдено чудернацького ідола. Слідство триває.
Вантажне судно «Невсипущий страж», що належить компанії «Моррисон та К°», вийшло із Вальпараїсо, а сьогодні вранці пришвартувалося в порт припису Дарлінґ-Гарбор. На буксирі судно притягнуло важко озброєну, але понівечену та нездатну самостійно пересуватися парову яхту «Пильний», порт припису Данідин, Нова Зеландія. Яхту було помічено 12 квітня у точці з координатами 34°21′ північної широти та 152°17′ західної довготи. На борту одна жива людина та один мрець.
«Невсипущий страж» вийшов із Вальпараїсо 25 березня, а 2 квітня судно взяло істотно на північ через надзвичайно сильні шторми та гігантські хвилі. Дванадцятого квітня було помічено яхту, залишену напризволяще, і попри те, що судно здавалося покинутим, коли здерлися на борт, натрапили на одну живу людину в напівмаренні й тіло небіжчика, який помер більш як тиждень тому. Той, хто залишився живим, стискав у руках жахливого кам’яного ідола невідомого походження, близько ЗО см заввишки — учені мужі з університету Сиднея, Королівського товариства та музею на Колледж-стрит зазнали нищівної поразки у справі встановлення походження та природи цього фетиша. Моряк, який вцілів, твердить, що знайшов цю загадкову річ у кабіні яхти, у невеличкій вирізьбленій, нічим особливо не примітній, раці.