Цей чолов’яга після того, як прийшов до тями, повідав надзвичайно дивну історію про піратів та вбивство. Звали його Ґустав Йогансен, тямущий норвежець, який служив другим помічником капітана двощоглової шхуни «Емма» з Окленда, що 20 лютого попрямувала до Кальяо із командою з одинадцяти осіб. За його свідченнями, несамовитий шторм, що бушував 1 березня, затримав шхуну «Емма» та відкинув її далеко на північ. Двадцять другого березня у точці з координатами 49°51′ північної широти та 128°34′ західної довготи «Емма» натрапила на «Пильний», яким керувала підозріла, злісна на вигляд команда з канаків та представників змішаної раси. Капітану Коллінзу безапеляційно було наказано повертати назад, але дивна команда почала немилосердно, без попередження обстрілювати шхуну ядрами з мідних гармат. Помічник капітана вів далі: «Емма» прийняла бій, і попри те, що шхуна почала тонути від влучних пострілів, команді вдалося дати відсіч ворогу та здертися на борт «Пильного», де вона почала битися з матросами просто на палубі. Моряки були змушені знищити всіх ворогів, навіть всупереч невеличкій перевазі ворога у кількості, тому що використали відразливий, однак відчайдушний, часом незграбний спосіб оборони.
Троє членів екіпажу на чолі із капітаном Коллінзом та першим помічником Гріном загинули. Решта вцілілих під командуванням другого помічника Йогансена продовжили керувати захопленою яхтою, тримаючись свого початкового напряму, щоб з’ясувати, чи є сенс повертатися, оскільки товар втрачено. Наступного дня, як виявилося, вони здійнялися з якоря, а потім пришвартувалися на невеличкому острові, хоча жоден із команди не підозрював про його існування у цій частині океану; шість моряків чомусь померли на березі, хоча Йогансен на диво стримано переказував цю частину історії та розповів лише про те, що вони провалилися в глибоку ущелину. Пізніше, як усі дізналися, вони з помічником сіли на яхту та спробували нею кермувати, проте судно було вщент побите штормом 2 квітня. Відтоді аж до 12 квітня, коли Йогансена врятували, він мало що запам’ятав. Він навіть не пам’ятає, коли загинув його приятель, Вільям Брайден. На тілі Брайдена не було виявлено жодних ушкоджень, тож, найімовірніше, він загинув від збудження чи то через вплив сонця, вітру та води. Зателефонували до Данідина, там повідомили, що «Пильний» — добре відоме на острові торговельне судно і в порту має лиху репутацію. Яхтою володіла загадкова група метисів, чиї часті збори та нічні подорожі до лісу викликали неабияку цікавість. Яхта поспіхом знялася з якоря після шторму та здригання землі 1 березня. Наш кореспондент в Окленді повідомив, що «Емма» та її команда має чудову репутацію, а Йогансена характеризують як чоловіка розсудливого та шанованого. Наступного дня адміралтейство розпочне розслідування, буде докладено всіх зусиль задля того, щоб переконати Йогансена бути більш відвертим, ніж він виявився до цього часу.
Ось і вся стаття разом зі світлиною пекельного ідола; проте який вир думок вона викликала в мене! Ось нові дорогоцінні крихти інформації про культ Ктулгу та доказ того, що він має невідомий інтерес як на морі, так і на землі. Які мотиви спонукали чудернацький екіпаж зафрахтувати «Емму», коли вона пливла зі своїм бридким ідолом? Що за невідомий острів, на якому загинули шість членів екіпажу «Емми»? Що приховує Йогансен? І що з’ясували у віце-адміралтействі? Що відомо в Данідині про цей потворний культ? І найдивовижніше — наскільки глибоко та надприродно пов’язані дати, які виявилися зловісними та, безперечно, мали сенс у розвитку різноманітних подій, що так ретельно занотовував мій дідусь?
Першого березня — по-нашому 28 лютого відповідно до Міжнародної лінії зміни дат — стався землетрус і вирував шторм. Із Данідина «Пильний» та його мерзенний екіпаж нетерпляче здійнявся з якоря, ніби за командою, а з іншого боку, поети та митці почали бачити дивне вологе циклопічне місто, юний скульптор виліпив уві сні жахливого Ктулгу. Двадцять третього березня екіпаж «Емми» висадився на невідомому острові, де залишилося шість мерців. І в цей день чутливим людям яскраво наснилося переслідування велетенським чудовиськом, у той час як архітектор збожеволів, а скульптор раптом почав шукати! А шторм 2 квітня? День, коли припинилися всі сни про вологе місто, а Вілкокс очуняв живим та неушкодженим після тенет дивної лихоманки? А інше? Усі ці натяки старого Кастро про народжених на зірках Великих Старих, що занурилися в морську безодню? Про їхнє панування в майбутньому? Про їхній культ? Панування у снах? Невже я крокую краєм космічних жахів, які людині несила терпіти? Якщо я маю рацію, ці жахи існують лише в уяві, оскільки з невідомих причин 2 квітня поклало кінець цій величезній небезпеці, яка оточила людську душу.