Він досліджує, як країни залазять у борги, щоб виконати свій бюджет чи фінансувати війни, те, як вони сплачують ці борги, і наслідки, які останні мають для економічного життя. І доходить висновку, що коли держава призвичаюється жити в борг, то вже практично не може виплачувати взяті на себе величезні боргові зобов’язання. І різко засуджує ті держави, які для того, аби буцімто сплатити те, що заборгували, знецінюють свою валюту і таким чином виплачують лише незначну частину взятого у борг.
Це стисле узагальнення і близько не передає амбіційності та огрому «Багатства народів», різноманіття тем, які розглядаються на сторінках цієї книжки, і як у ній — хоча економічні питання превалюють — з’являються також філософія, історія та соціологія. Ідеї Адама Сміта поширилися спочатку британськими островами, а згодом Європою та Америкою і поступово рештою світу. У XIX ст. вони до певної міри сформували на один манір майже увесь Захід. Утім, багато з цих ідей, народжених у XVIII столітті, стосуються суспільної реальності, яка дуже відрізняється від нинішньої. Однак не було б абсурдом сказати, що ці зміни значною мірою були зумовлені знахідками та ідеями, які вперше з’явилися у цій капітальній книжці.
Поява «Багатства народів» викликала колосальне, але неспішне відлуння, і не складається враження, що Адам Сміт напружено стежив за цими відгуками. Його листування свідчить, що він жваво відповідав друзям, мислителям і політичним керівникам, які коментували його книжку, хвалили або критикували її і просили у нього уточнень, але зовсім не здогадувався, як його ідеї поширяться усім світом і визначать курс економічного життя Заходу в наступні десятиріччя. В його голові, без сумніву, уже снувався план того, що, на його думку, мало стати його третім і ключовим — юридично-правовим — дослідженням функціонування суспільства, книжкою, яку він так і не допише. Проте це не був той есей, який він писав про «Образотворчі мистецтва», коли, за його власним визнанням, змушений був його перервати. Його він також не допише.
Хвороба його найкращого друга, філософа Девіда Г’юма, яка почала виявлятися 1775 року сильним дискомфортом у сечовому міхурі і шлунку (йшлося про ракову пухлину) і обернулася муками, які тривали не один місяць, дуже його вразила. У січні наступного року Г’юм написав заповіт, призначивши Адама Сміта своїм літературним душоприказником і залишивши йому у спадок 200 фунтів стерлінгів. Він поклав на нього обов’язок опублікувати його невеличкий автобіографічний твір «My Own Life» і вирішити, чи публікувати (і коли це зробити) його полемічний есей «Dialogues Concerning Natural Religion», який він написав давно і щойно переглянув, де він обстоював свій атеїзм і різко критикував офіційні релігії, зокрема християнство. Думки друзів Г’юма, які читали той есей, розділилися, та більшість, і серед них Адам Сміт, вважали, що з огляду на пануючу атмосферу, нерозсудливо обнародувати книжку, яка, ймовірно, буде засуджена короною. Сміт спеціально поїхав до Единбурга, щоб відвідати Г’юма, який помре 25 серпня 1777 року, і дійсно взявся видати «My Own Life», додавши до нього деякі листи Г’юма і панегірик, написаний ним самим на честь друга. Це спричинило невеликий скандал, бо у ньому, торкнувшись теми освіти, він дозволив собі певну критику релігійних інституцій, а найбільше — Оксфордського університету, про який у нього збереглася недобра пам’ять.
У 1778 році, завдяки зв’язкам його колишнього учня герцога Баклю та інших впливових друзів, Адама Сміта було призначено комісаром, чи начальником митниці Единбурга, то була посада, яку — у меншому форматі — займав у Керколді його батько, якого той ніколи не знав. За цю роботу, яку він виконував упродовж трьох років, він отримав близько восьми тисяч фунтів стерлінгів: то був невеличкий капітал, який дозволив йому провести свої останні роки дуже привільно. Однак його біографи уточнюють, що він завжди був щедрим чоловіком, який допомагав своїм друзям і значну частину своїх доходів витрачав на доброчинні справи. Через це залишений ним після смерті спадок був скромним. Він перевіз свою матір і кузину Джанет Дуґлас в елегантний дім Панмур-Хауз в аристократичному районі Единбурга Канонґейті. У цей фінальний період Сміт мав насичене соціальне життя. Він аж ніяк не був недбалим чиновником. За всіма свідченнями, він був пунктуальним і відповідальним начальником митниці, який ходив у офіс увесь тиждень за винятком п’ятниці, вихідного дня, був присутній на всіх засіданнях митних комісарів, постійно писав звіти і давав поради для покращення роботи. Залишається парадоксальним, що найбільший захисник вільної торгівлі, якого бачив світ, завершить свої дні на службі, саме існування якої будо запереченням найдорожчих йому ідей.