У цьому есеї Ортеґа з великою проникливістю показав орієнтацію сучасної культури, яка, з тимчасовими відхиленнями, в наступні десятиріччя вбиватиметься в силу в усьому західному світі, зокрема в таких жанрах, як образотворче мистецтво, неймовірно революціонізуючи і заперечуючи традицію. Це дуже скоро перекинеться на третій світ, тож невдовзі уся планета засвоїть цю концепцію мистецтва як видовища. Врешті-решт у цій царині запанував такий великий сумбур і баналізація, що під ярликом «мистецтва» в наш час стали фігурувати найдитячіші експерименти і найбільше дурисвітство, яке знала наша культура впродовж своєї історії. У «Підсумку» свого есею Ортеґа уточнив, що позаяк написати його спонукала «виключно насолода від спроби зрозуміти», він зробив це, «підходячи до цього доброзичливо»: «З творів молодих художників я запропонував видобути головну мету, не цікавлячись тим, як вона реалізується. Хтозна, що вийде з цього стилю, який лише народжується!» (с. 99). Ортеґа навіть не уявляв собі, що «нове мистецтво», яке він так захоплено вітав, врешті витворюватиме такі артефакти — які так вихвалятимуть і оцінюватимуть в мільйони доларів, — як кольорові фотографії Енді Воргола, розчленовані і законсервовані у формаліні акули і черепи з діамантами Дем’єна Герста чи різнокольорові повітряні кульки Джеффа Кунса.
«Бунт мас» вибудовано довкола геніального прозріння: примат еліт закінчився; звільнені від підлеглості їм маси рішуче увірвалися в життя, що породило глибокі пертурбації в громадянських і культурних цінностях і манерах суспільної поведінки. Написавши цю книжку на повному злеті комунізму і фашизму, синдикалізму і націоналізму, коли з’явилися перші паростки поп-культури масового споживання, Ортеґа інтуїтивно точно вгадав і раніше за всіх визначив одну з ключових особливостей сучасного життя.
Крім того, його критика цього явища ґрунтується на захисті індивіда, чиєму суверенітету загрожує (в деяких сенсах його вже знівельовано) це нестримне нашестя натовпу (колективного) в сучасному житті. Поняття «маси» для Ортеґи аж ніяк не збігається з поняттям суспільного класу і суперечить дефініції, яку дає їй марксизм. «Маса», про яку говорить Ортеґа, включає в себе чоловіків і жінок з різних соціальних класів, урівнюючи їх у колективній сутності, в якій вони зливаються воєдино, зрікаючись своєї суверенної індивідуальності, аби набути колективної і стати всього лиш «частиною племені». У книжці Ортеґи маса — це сукупність індивідів, які знеособилися, переставши бути вільними і мислячими людськими одиницями, розчинившись в амальгамі, яка думає і діє за них, керуючись радше умовними рефлексами — емоціями, інстинктами, пристрастями, — ніж розумом. Це маси, які в ті роки вже гуртував довкола себе Беніто Муссоліні в Італії і які в наступні роки все тісніше тлумитимуться довкола Гітлера в Німеччині чи зі святобожною пошаною ставитимуться до «батька народів» Сталіна в Росії. Ортеґа каже, що комунізм і фашизм, «два наочні приклади субстанціонального регресу», є типовими прикладами перетворення індивіда на людину-масу. Але Ортеґа-і-Ґассет не зараховує до феномена масифікації лише ті натовпи, що сформувалися і кристалізувалися довкола вождів і верховних правителів у тоталітарних режимах. На його думку, маса також є новою реальністю в демократіях, де індивіда щораз більше засмоктують стадні гурти, які тепер відіграють головну роль у суспільному житті, це явище, в якому він бачить повернення примітивізму («поклику племені») і певних форм варварства, замаскованих шатами сучасності.
Це страхітливе бачення все більшої гегемонії колективізму в житті народів належить ліберальному мислителю, який у зникненні індивіда у надрах стадного вбачає історичний регрес і дуже серйозну загрозу для демократичної цивілізації.
Ця книжка, написана напередодні Другої світової війни, також є передчасним і несподіваним захистом об’єднаної Європи, в якій нації старого континенту, не втрачаючи повністю своїх традицій і культур, об’єднаються в єдину спільноту. «Європа стане ультранацією», — заявляє Ортеґа. Лише в цьому об’єднанні він бачить можливість порятунку для континенту, що втратив історичне лідерство, яке мав у минулому, в той час, як по обидва боки від нього Росія і Сполучені Штати, схоже, щосили намагаються вирватись уперед. Цією своєю дерзновенною ідеєю Європейської Унії, яка лише через півсторіччя почне вимальовуватися, він поцілив у саме око, що є доказом візіонерської проникливості Ортеґи.