Найважливішу книжку Гаєка, «Конституцію свободи» (1960), до якої варто додати три томи «Права, законодавства і свободи» (1973-1979 рр.), бо вони є чимось на кшталт її доповнення, читати нелегко. Гаєк як есеїст — скрупульозний та переконливий, однак його інтелектуальному генію бракувало грації та елегантності викладу, який є важким і дещо штивним; іноді, як-от у цьому надзвичайному трактаті, він плутався в своїх поясненнях, що утруднює розуміння його ідей. (Однією з причин цього, поза сумнівом, є те, що його рідною мовою була німецька, а багато його книжок, як і «Конституція свободи», написані англійською). Його доводи часто перериваються громіздкими примітками, через які губиться нитка основного дискурсу. Економічна культура Гаєка, напрочуд солідна, часто змушує його впадати в таку крайню ученість, де загальні ідеї губляться в дрібницях, як це часто буває з великими ерудитами. Та попри все ця книжка є шедевром, однією з інтелектуальних опор ХХ століття, конче потрібною для розуміння культури свободи.
Напруження, якого вимагало написання цієї книжки було, либонь, величезним; настільки, що після її завершення накопичена втома, а також, поза сумнівом, стрес, який він пережив, покинувши курити, ввергли його в депресію, яка триватиме близько року (1960-1961); згодом він жартома казатиме, що пробував вийти з цього душевного стану, почавши курити люльку. Однак вдалось йому це лише згодом, коли він навчився заміняти цигарку нюхальним тютюном.
«Конституція свободи» за початковим задумом її автора мала бути дослідженням появи свободи — початку цивілізації — в житті Заходу і того, як ця свобода поступово зміцнювалася через традиції, звичаї і закони, доки нею не просякли всі сфери суспільного життя: економіка, політика, культура, релігія, родина, робота, суверенний індивід, приватне і публічне. Звісно, книжка також і про це. Однак виявилося, що вона передусім про те, що викладено в її другій частині, що має назву «Freedom in the Welfare State»: як зменшилась ця свобода і зросло державне втручання в наш час із виникненням держави-благодійниці. Гаєк майже завжди наводить приклади із життя Великої Британії, хоча часто посилається також на Німеччину і Сполучені Штати. Книжка, опираючись на численні документи і солідні доводи, ретельно досліджує, як відповідальність індивіда було відчужено все більшим етатизмом і колективізмом, що скоротило його простір свободи і збільшило можливості держави приймати рішення щодо питань, які за самою своєю суттю стосуються особистого життя. Таке «одержавлення» у вільних країнах здійснюється дискретно, іноді непомітно і часто — зі згоди індивідів, в яких відчужують ці простори особистої свободи, котрі вважають оті «згубні для свободи» заходи корисними чи виправданими з погляду моралі. Гаєк ретельно аналізує всі сфери, де в сучасному житті відбувається це поступове одержавлення: у тому, що стосується роботи, охорони здоров’я, монетарної політики, освіти, житла, сільського господарства тощо.
Соціальне забезпечення і медичне страхування, — послуги, які свого часу були приватними, а зараз у всьому світі щораз більше стають державними пільгами, — типовий доказ того, що найкращі наміри іноді створюють проблеми, вирішити які неможливо: наприклад, фінансування цих послуг часто є недоступним для самих цих урядів. А подекуди такі заходи, як прогресивний податок — progressive taxation, — який впроваджується з наміром виправити надмірну нерівність і стимулювати рівність можливостей, дають цілком протилежні наслідки, притлумлюючи інвестиції і ділову креативність, знищуючи конкуренцію і відчиняючи двері контролю в економічному житті, який збіднює державу і ввергає її етатичний летаргійний стан.