Найпереконливішою і найблискучішою з тем, викладених в «Опії інтелектуалів», є «Міф про пролетаріат», на якого Маркс покладав функцію врятувати людство від несправедливості та експлуатації і заснувати безкласове суспільство, справедливе і вільне від суперечностей. Арон вказує на месіанські, юдео-християнські, витоки цього переконання, акту віри, якому бракує наукової обґрунтованості. Чому лише робітничий клас здатен порятувати людство? Перш за все, становище робітників у 1955 році дуже відрізняється від того, в якому вони перебували в молоді роки Маркса в середині ХІХ століття, а з іншого боку — життєві рівні й права промислових працівників у таких країнах, як Сполучені Штати, Швеція, Велика Британія, різняться між собою, та разом з тим є значно вищими, якщо порівнювати з країнами «третього світу» і відсталими.
Також неправдою є те, що, прийшовши до влади в СРСР, робітники «звільнилися»: вони залишаються рабами — вже не капіталістів, а самопроголошених політичних керівників, представників історії, які платять їм мізерні зарплати, не дозволяють незалежних профспілок і придушують будь-який робітничий протест як політичний злочин. Арон іронізує над християнськими та екзистенціалістськими інтелектуалами, багато з яких ніколи в житті не бачили робітника і жили у вільних і багатих суспільствах Заходу, поширюючи міф про революційний і готовий до боротьби пролетаріат у країнах, де більшість робітників мріяли про менш трансцендентальні, але практичніші речі: мати власний дім, автомобіль, соціальне забезпечення й оплачувану відпустку — тобто зробитися буржуа. Він стверджує, що справжніми жертвами суспільної несправедливості є зараз євреї та інші меншини, що потерпають від расових упереджень, напівраби в країнах Африки й Близького Сходу і невільники на латифундіях у «третьому світі».
Чудовим розділом в «Опії інтелектуалів» є також той, що називається «Люди церкви і люди віри», який досліджує комунізм як світську релігію з її ортодоксіями і гетеродоксіями, сектами, відхиленнями та інквізицією. Надзвичайної ваги є його інтерпретація «сталінських судів» тридцятих років, на яких Камєнєв, Бухарін, Зінов’єв та інші товариші Леніна перед стратою були змушені оголосити себе «агентами Гітлера і Гестапо». Просто не віриться, що поважні філософи, як-от Мерло-Понті у своїй книжці «Humanisme et terreur», усправедливлять ці юридичні жахіття — справжнісінькі узаконені вбивства — заради «основоположної істини» класової боротьби і комуністичної партії як представника й авангарду пролетаріату. Треба відзначити, що, на відміну від Сартра, Мерло-Понті згодом змінив свою думку і розійшовся в тому з ним саме через те, що той затято обстоював марксизм як «неперевершену перспективу історії нашого часу». Його книжка «Les aventures de la dialéctique» (1955) є нищівною критикою есею Сартра «Les communistes et la paix», на яку Сімона де Бовуар відповіла не менш злосливим памфлетом «Merleau-Ponty et le pseudo-sartrisme» (1955) Арон нещадно розкриває облудність твердження, що комуністична партія — він називає її «священна історія» — з її коливаннями, протиріччями й змінами політичної поведінки, її відступництвом і репресіями, є споконвічним носієм історичної правди і суспільної справедливості.
У розділі «Сенс історії» Арон спростовує ідею «людей церкви» і «людей віри» про те, що історія має однозначний сенс і що вона закінчиться із боротьбою класів, коли вже не буде експлуатації людини людиною. «Кінець історії», стверджує він, є релігійною ідеєю, а з іншого боку, є спрощенням думати, що двигуном історії є виключно конфлікт між буржуазією і пролетаріатом, ігноруючи численні соціальні, культурні, традиційні, релігійні, звичаєві, психологічні, родинні та особисті фактори — окрім економічних, без яких неможливо зрозуміти такі історичні факти, як битва під Аустерліцом чи напад Гітлера на СРСР в 1941 році. Лише «акт віри» може змусити філософа — він завжди має на увазі Мерло-Понті, — щойно комуністична партія прийде до влади, прийняти те, що раніше він засуджував: відсутність свободи вибору і вільної преси, порушення прав людини і навіть тортури: «Висока мета виправдовує жахливі засоби».