Могутній Радянський Союз, проти якого Арон боровся все життя, пропав, ставши жертвою власної неспроможності задовольнити прагнення мільйонів своїх громадян, і на зміну йому прийшов авторитарний та імперський режим гангстерського і меркантилістського капіталізму, що схожий на продовження старого авторитарного і повновладного царизму. Китай перестав бути комуністичним і перетворився на взірець авторитарного капіталізму. Проте говорити, що історія підтвердила правоту Арона було б зарано. Бо попри те, що комунізм, проти якого він безупинно боровся, перестав бути загрозою для демократії в світі — лише божевільний візьме за взірець для своєї країни режими Північної Кореї, Куби чи Венесуели, — остання не перемогла в грі і, ймовірно, ніколи не здобуде остаточної перемоги. Це правда, що в західному світі Європейська Унія, попри британський Брекзит, залишається міцною, і значна частина Латинської Америки зробила вибір на користь демократії. Але для останньої з’явилися нові загрози, як-от фанатичний ісламізм та екстремістська Аль-Каїда чи ІДІЛ, масштабний тероризм яких підриває стабільність і створює ризик того, що в ім’я безпеки послабляться суспільні свободи в країнах, яким він найбільше загрожує — розвинутих демократіях. З іншого боку, в лоні самих відкритих суспільств стає все більше такої отрути, як популізм і корупція, і якщо їх ріст вчасно не стримати, вони можуть зіпсувати і знищити зсередини те, що є в них найбільш позитивного і визвольного. Нам дуже бракує думок та аналізу Реймона Арона щодо всіх цих проблем, включно з масовою імміграцією з Африки, що накотила на Європу і провокує пробудження шовіністських і расистських рухів, які, як вважалося, зникли; бракує його розуму, культури, глибини його рефлексій, його всеосяжного бачення, які, без сумніву, допомогли б нам краще зрозуміти всі ці виклики і знайти найкращий спосіб їм протистояти. Те, що в наші дні нема нікого, хто міг би його замінити, є найкращим доказом його надзвичайного інтелектуального і політичного рівня, і того, як нам пощастило, що хтось такий, як він, в наш час узяв на себе завдання, з яким впорався.
Сер Ісая Берлін (1909–1997)
Я відкрив для себе Ісаю Берліна багато років тому завдяки його книжці про Маркса — такого ясного, вільного від упереджень і захопливого есею, що довго намагався знайти інші книжки цього автора. Так я дізнався, що твори останнього важко прочитати, бо вони розкидані, щоб не сказати поховані, по академічних публікаціях. За винятком книжок: «Віко і Гердер» (1976) і «Чотири есеї про свободу» (1969), які ходили англомовним світом, основна частина його творів жила усамітненим життям спеціалізованих бібліотек і журналів. За якийсь час, завдяки його учневі Генрі Гарді, який потроху збирав його есеї, вони стали доступні читачам у чотирьох томах: «Concepts and Categories» (1978), «Russian Thinkers» (1979), «Against the Current» (1979), «Personal Impressions» (1980), «The Crooked Timber of Humanity: Chapters in the History of Ideas» (1990), «The Magus of the North: J. G. Hamann and the Origins of Modern Irrationalism» (1993), «The Sense of Reality: Studiesin Ideas and their History» (1996), «The Roots of Romanticism» (1999), «The Power of Ideas» (2000), «Freedom and its Betrayaclass="underline" Six Enemies of Human Liberty» (2002) І наостанок його листування.
То була справжня подія, бо Ісая Берлін, який був родом з Латвії, але освіту здобув в Англії, де стане професором політичної і соціальної теорії в Оксфорді і президентом Британської академії, був одним з найвидатніших умів нашого часу, надзвичайної мудрості політичним мислителем і соціальним філософом. Його книжки приносять рідкісну насолоду своїми інтелектуальними майстерністю та блиском і водночас дають неоціненну допомогу в розумінні всієї складності моральних та історичних проблем, з якими стикається сучасна дійсність.
Берлін пристрасно вірив в ідеї і той вплив, який вони мають на поведінку індивідів і суспільств, хоча як добрий прагматик усвідомлював, яка прірва зазвичай пролягає між ідеями й словами, які намагаються їх виразити, і між цими словами і справами, які їх втілюють. Його книжки попри інтелектуальну насиченість, якої можуть досягати, ніколи не здаються абстрактними — якими нам здаються, наприклад, останні праці Мішеля Фуко і Ролана Барта, — результатом умоглядної та риторичної віртуозності, яка певної миті порвала з реальністю, — а міцно вкоріненими у звичайний досвід людей. Збірка есеїв «Russian Thinkers» утворює епічну фреску Росії ХІХ століття — в політичному та інтелектуальному аспекті, але персонажами, що вирізняються найбільше, є не люди, а ідеї, які сяють, виграють, змагаються і змінюються так само жваво, як роблять це герої доброго пригодницького роману. Як і в іншій книжці на схожу тему — «На Фінляндський вокзал» Едмунда Вілсона, — мислення протагоністів, здається, сочиться з переконливого і багатобарвного портрета, який написав автор зі своїх персонажів, але натомість тут — концепції, які вони сформулювали, ідеали та аргументи, які вони протиставляли одне одному, їхня проникливість та обізнаність, які обрисовують постаті Толстого, Герцена, Бєлінського, Бакуніна і Тургенєва, — ось що робить їх вартими схвалення чи осуду.