Ці поняття свободи є супротивні одне одному, спростовують одне одного, але немає сенсу намагатися доводити, що одне є істинним, а інше — хибним, бо, хоча обидва послуговуються одним і тим самим словом, йдеться про різні речі. Це один із випадків «суперечливих істин» чи «несумісних цілей», з якими, на думку Ісаї Берліна, стикається людська природа. Теоретично можна зібрати масу аргументів на користь тієї чи іншої концепції свободи, які будуть однаково переконливими чи спростовними. На практиці — в суспільному житті, в історії — ідеально намагатися добитися згоди між двома свободами. Суспільства, які виявилися спроможними досягти компромісу між обома формами свободи, досягли більш гідних і справедливих рівнів життя (чи менш негідних і несправедливих). Але ця згода є чимось дуже важким і завжди буде ненадійною, бо, як каже Берлін, «негативна» і «позитивна» свободи — не дві інтерпретації однієї концепції, а щось більше: це два глибоко дивергентні й несумісні підходи до цілей людського життя.
Те, що закоренілий холостяк, яким здавався сер Ісая Берлін, у 1956 році одружиться з Аліною Гальбан, що належала до аристократичної і дуже заможної родини французьких євреїв, не лише стало сюрпризом для його незліченних друзів: то була кульмінація неймовірної сентиментальної пригоди, яка могла б стати основою пречудової любовної комедії.
По завершенню його дипломатичної місії, в 1945 році Берлін вернувся в Оксфорд — до своїх лекцій, семінарів та інтелектуальних занять. Він вже робився відомий по обидва боки Атлантики і відтоді проводив семестри в американських університетах, зокрема, Гарвардському, й окрім того періодично їздив у Єрусалим. На нього посипалися відзнаки, і британський істеблішмент відчинив перед ним двері. І відтак, коли йому було вже під сорок, секс увірвався в його життя у спосіб, який можна назвати лише звивистим й академічним: адюльтерні романи з дружинами його університетських колег. Непереборним комізмом пройняті сторінки, де Ігнатьєв описує — зрештою, з великою симпатією і доброзичливістю — першу liaison, яка тривала кілька років — з побаченнями в церквах, бібліотеках, коридорах, парках і навіть у батьківській спальні філософа. Той, страждаючи від докорів сумління, йде до чоловіка і розповідає йому правду: «Я кохаю твою дружину». Потерпілий закриває справу категоричним «Це неможливо!» і змінює тему розмови.
Друга пригода куди серйозніша. Аліна була заміжня за видатним фізиком Гансом Гальбаном, родом з Австрії, який, перед тим, як почав викладати в Оксфорді, працював над французькими ядерними програмами. Вона була привабливою, освіченою, багатою і, як сам Ісая, обожнювала класичну музику і світське життя. Близька дружба, що зародилася між ними через цю схожість смаків та інтересів, розвивалася в «гріховному» напрямі. Фізик, помітивши, що діється, спробував покласти край походенькам Аліни. Ісая Берлін навідався до нього. За чаєм (я в цьому впевнений) вони обмінювалися думками щодо посталої проблеми. Аліна тим часом чекала на результат розмови, гуляючи в саду. Логіка філософа була переконливою, і фізик це визнав. Обидва вийшли прогулятися поміж трояндових кущів і гортензій, аби сповістити Аліну про домовленість, якої вони дійшли: з благословення свого чоловіка вона зможе раз на тиждень зустрічатися зі своїм коханцем. І схоже, так вони й жили — у дружній тристоронній гармонії, доки Ганс Гальбан не мусив вертатися в Париж. Тоді подружжя вирішило розлучитися, й Аліна з Ісаєю змогли побратися. Їхній шлюб був дуже щасливий. В Аліні Берлін знайшов щось більше, ніж дружину: спільницю, що поділяла його смаки і захоплення і допомагала йому в роботі, жінку, здатну організувати його життя з легкістю, яку дають багатство й досвід, і створити довкола нього приємну і добре скомпоновану обстановку, в якій світське життя — італійські літа на Параджі, музичні фестивалі в Зальцбургу, Пезаро і Гліндборні, вечері й екскурсії з шанованими людьми — співіснувало з ранковими і пообідніми годинами, присвяченими читанню і написанню його есеїв.
В одному зі збережених фрагментів віршів давньогрецького поета Архілоха мовиться: «Багато знає лис, їжак — одне, значне». На думку Ісаї Берліна, це рецепт, як розрізнити два типи особистостей, митців, людей взагалі. Тих, хто має стрижневе, систематизоване, бачення життя, володіє принципом упорядкування, згідно з яким набувають сенсу і узгоджуються історичні події і дрібні індивідуальні випадки, людина і суспільство, — і тих, у кого розсіяне й багатолике бачення реальності та людей, хто не зводить те, що існує, в одне пояснення чи стрункий порядок, бо сприймає світ як складне розмаїття, в якому — хоч окремі події та явища мають сенс і зв’язність — усе разом є хаотичним, суперечливим і невловимим. Перше — це «доцентрове» бачення, друге — «відцентрове». Данте, Платон, Гегель, Достоєвський, Ніцше, Пруст були, на думку Ісаї Берліна, їжаками. А Шекспір, Арістотель, Монтень, Мольєр, Гете, Бальзак, Джойс — лисами.