Але історію творять не виключно політики, і складається вона не лише з об’єктивних фактів. У світському пантеоні Ісаї Берліна на чільному місці стоять вчені, мислителі, наставники. Тобто ті, хто створює, критикує чи поширює ідеї. Як і в інших його книжках, у цій також є очевидним переконання Берліна, що вони є рушійною силою життя, тлом, на якому записуються суспільні події, і ключами до розуміння зовнішньої дійсності й дослідження внутрішнього світу людини. Тому його безмежний захват спрямований на тих, хто, як Ейнштейн, радикально оновили наші знання про фізичний світ, чи, як Олдос Гакслі й Моріс Бовра або як поети Анна Ахматова і Борис Пастернак, збагатили дух епохи, в якій жили, ставлячи під питання усталені інтелектуальні цінності і досліджуючи нові теми для роздумів чи створюючи твори, краса і глибина яких були насолодою й просвітою для інших.
У переконаному раціоналісті, яким був Ісая Берлін, жив мораліст. Хоча він не говорив це саме такими словами, з його панегіриків ясно, що для нього було важко, майже неможливо, відділити інтелектуальну і мистецьку велич індивіда від його етичної доброчесності. Усі люди, які з’являються на цих сповнених благоговіння сторінках, є позитивними, одночасно і в інтелектуальному, і в моральному плані — наскільки, що іноді складається враження, що ці два плани були для Берліна одним. Насправді деякі його взірцеві люди, як-от історик Льюїс Нем’єр, здаються людьми важкими й подекуди нестерпними, але в усіх них завжди в основі особистості лежить шляхетність почуттів, великодушність, порядність, чистота помислів. Ісая Берлін настільки переконливий, що, читаючи його, ти готовий повірити йому в тому, що талант і доброчесність йдуть рука в руку. Але чи завжди це так?
Ісая Берлін був демократом і лібералом, одним з тих рідкісних толерантних інтелектуалів, здатних визнати, що їхні власні переконання можуть бути помилковими, а його ідеологічних противників — правильними. І найкращим доказом цього відкритого та сприйнятливого духу, який завжди зіставляв свої ідеї з реальністю, щоб побачити, підтверджує вона їх чи спростовує, було те, що найбільше зусиль він доклав до вивчення не так близьких культурі свободи філософів і мислителів, як її найзапекліших ворогів, наприклад, Карла Маркса і комунізму, яким присвячена значна частина його досліджень у книжці «The Sens of Reality», або Жозефу де Местру, ультрареакційному предтечі фашизму, про якого він написав один зі своїх найблискучіших есеїв. Знання було його пристрастю, і тих, хто виступав за речі, які він ненавидів, наприклад, авторитаризм, расизм, догматизм і насильство, перед тим як спростувати, хотів їх зрозуміти, з’ясувати, як і чому вони почали ідентифікувати себе зі справами і доктринами, які поглиблювали несправедливість, варварство і людські страждання.
Добрим прикладом цього є том «The Magus of the North. J. G. Hamann and the Origins of Modern Irrationalism» (1993), збірка заміток та есеїв, які Берлін не встиг об’єднати в одну цілісну книжку і які зібрав і написав до них передмову Генрі Гарді.
Надзвичайним в замітках, статтях і начерках, які Берлін присвятив німецькому теологу і філософу Йогану Георгу Гаману (1730-1788), смертельному ворогові Просвітництва і палкому речнику ірраціоналізму, є те, що завдяки їм цей переконаний і навернений реакціонер здається симпатичною і в багатьох сенсах навіть модерною постаттю. Його обстоювання ірраціонального — пристрастей, інстинктів, глибин особистості — як інтегральної частини людського і його ідея про те, що будь-яка винятково раціональна й абстрактна філософська система є спотворенням реальності та життя, є цілком незаперечними. А його сміливі теорії, наприклад, про секс і лінгвістику, певним чином попереджують радикальні анархістські й лібертаріанські позиції, як-от ті, на яких стояв Мішель Фуко. Також є пророчим його викриття, що продовжуючи йти обраним нею шляхом, філософія в майбутньому потоне в незбагненному обскурантизмі, який приховуватиме її пустоту і беззмістовність і зробить недоступною звичайному читачеві.