Цікаво, які на ньому будуть обладунки?
– Ніяких, це герць. Те, в чому ти одягнений, – спеціальний одяг для полювання та поєдинків. Китиці навколо ліктя вказують на четвертий ранг. Тут ще одне правило, не дуже розумне: перед поєдинком треба поклястися, що ти – аристократ. Зумієш? Заради мене?
– Пані, мій рід – від Першого короля.
– Вибач. Зовсім забула.
Пані. А забула тому, що цей Перший король – суцільний міф.
– Ім'я я тобі залишила справжнє, аби не плутався. Мене, запам'ятай, звуть Моріел, у тутешній вимові – Морі-Ел. Ми з тобою чужинці, з ду-у-же далекої держави, яка Рид називається. Мову знаємо, бо мати була з Отеру Ти приїхав до мене, а про двобій дізнався вже по приїзді. Тепер дивись уважно.
У моїй голові виник образ одного з привидів. Того, що найчастіше бував з сокирою.
– У них з твоїм противником схожа манера бою. Одна школа.
Пані. Якщо бути точним, Тоссі-Ві був учителем Падні-Ка.
На останніх заняттях у Палаці «привид» Тоссі бився проти хлопчика ще з двома – і вся група бувала бита, тож я була спокійна за Хайні. Як виявилося, даремно.
Ноші внесли нас на подвір'я високого будинку. У нас навіть сторожові вежі нижчі. Будинок кам'яною стіною оточений… А в стіні прорізи, вузькі такі щілини. І по даху будинку теж стінка з зубчиками. Смутно, однак, вони живуть. Адже місто само собою в кільці стін, – я це знав, хоч і не роздивлявся. Виходить – так, сусідні будинки такі ж – вони не ворогів, а один одного бояться.
Кам'яні сходи були ще вологими. Вони що, до приїзду господині навіть сходи миють?
– Пані, а це що?
– На полицях? Книги.
Не буває таких книг.
– Багато ти знаєш, чого не буває. Книги тут друкують на папері.
– Як це?
– Потім, потім. От у ці двері звертай. Твоя спальня.
Ще недавно мені здавалися розкішними кімнати Палацу… Ноги потонули – підлога застелена, та не шкурами, а матерією, з якої нитки вгору, наче трава. З глибини голови слово випливло – «килим» це називається отерською мовою. Стіни оббиті тонкою мінливою тканиною – у мене з такої сорочки, спасибі Пані.
– Зараз слуга допоможе тобі роздягнутися. Не сперечайся, тут так заведено.
Потім він-таки подасть вечерю в ліжко.
– Пані, я не голодний.
Сказав – і сам здивувався: я ж востаннє п'ять днів тому їв! Пані. Особливий вид гіпнотичного сну, дуже близький до летаргії…
– Нічого-нічого, сил набирайся. І обов'язково випий напій – якщо не сподобається, вважай – наказ.
Я все з'їв, випив і вмить заснув.
Уранці я все-таки сам одягнувся. Хоч як би дивився на мене слуга, що б він не бурчав собі під ніс – нехай краще сумнівається в моєму шляхетстві, ніж яка-небудь зав'язка в бою розв'яжеться. Перед боєм, нехай ти навіть сам король, а все треба своїми руками приладнати!
– Ти вже готовий, хлопчику?
Я ахнув: вона перший раз на моїй пам'яті так одяглася. Зазвичай і не зразу зрозумієш, що жінка…
Пані. Спасибі!
…Голі до плечей руки оповиті чимось схожим на шнурок: ліва золотим, права – срібним. На її смаглявій шкірі має дуже красивий вигляд. Сама сукня, здається, теж не з матерії, а зі срібла з золотом. На зап'ястях, голові, шиї – прикраси золоті з різнокольоровими каменями, – гарніші за всі ті, що схожі на шматочки скла, тільки ж ніяке скло так не блищить. На грудях – виріз глибокий.
Пані. Та вже до вирізу він, можна сказати, прикипів поглядом. Як зараз пам'ятаю.
– Дай, будь ласка, ліву руку.
На три пальці Вона мені наділа кільця: золоте й два срібні.
Пані. Платинові, алмаз потихеньку прорізав би золото.
…з самоцвітами: чорним (але дуже блискучим), червоним і блакитним. Червоний – найбільший, і всередині каменю горить зірка.
Пані. Символіка коштовностей в Отері зрозуміла кожній освіченій людині. Одного погляду на чорний і блакитний діаманти досить, щоб навести на думку про синьооку брюнетку. А щодо рубіна з зіркою, то моє нинішнє ім'я – зізнаюся, вибране навмисне, у місцевій вимові співзвучне зі словами «зірка моя». Тобто камінчики – те саме, що табличка: «власність Морі-Ел. Руками й губами не чіпати».
…Взагалі прикрашати себе – не чоловіча справа.
– Тут усе інакше. Краще візьми кинджал і покрути його. Чи не заважають кільця?
– Начебто ні.
– Тоді це точно заважати не буде.
Я аж задихнувся, коли її руки застебнули на зап'ясті родовий знак, не клановий – родовий! – що підтверджує походження від Бетелайна: жовтий восьминіг, пробитий списом. У мене при вигнанні відняли, тільки той, зрозуміло, був бронзовий, а цей з бурштину. Ну, Пані, за цей подарунок…