– Гаразд-гаразд, якби він був сам живий – не з тебе би зняв, а з твоїх суддів.
Місце для поєдинків схоже на чашку: на денці битися. По стінках лавки, глядачі на лавках сидять, по краях чашки стоять. Утім, це з трьох сторін тільки. З півночі підйом без сходинок і три крісла з суддями. До них я й підійшов, поруч зі мною слуга Пані несе зброю на таці. Леза кинджала я заздалегідь розвів у сторони, щоб ніхто не сказав нічого. Перед суддями два бійці мечі тримають. На вигляд – для пошани просто, тільки… Тільки мене не обдурите! Напружилися, ніби чекають, що на них стрибне кіт. Цікаво, а ззаду що? А ззаду крісел різні люди. Тобто на вигляд різні – хто сидить, хто стоїть. Один навіть з нашийником раба, жує щось, начебто його більше нічого не хвилює.
Тільки, хлопці, хто між вами пройти спробує – дурень буде. Точніше, вже не буде ніким… А я не пройду, ні. Хіба тільки вдвох із Приятелем. Мисливці ви, хлопці, ще кращі за наших. І здається мені, не всю трійку вони стережуть – тільки середнього між ними. Гм, якщо так, то який же він сам? Середніх років – ні старий, ні молодий, а точніше не скажеш. Лоб високий, очі розумні. Всіх прикрас – золотий ланцюг із зеленим каменем, не те, що у двох інших – аж на штанях самоцвіти нашиті. У руці булаву тримає. Бойова булава, між іншим. У нас не буває парадної зброї, а тут, я знаю, є. Дивує це мене найбільше: срібло витрачати на зброю, якою не можна воювати. Цією булавою, втім, можна. І тримає суддя її так, що метнути можна. У мене метнути.
Я раптом зрозумів чи, може, відчув, що він не має проти мене замірів, що він свідомо мене не боїться, але око й рука самі взяли на приціл найближчого незнайомця. Охорона охороною, а й сам себе береже.
Пані. Будеш берегтися, якщо ти претендент на престол. А про охоронців угадав чоловічок, споріднені душі відчув. Точно – мисливці, та ще й які! У принца цього, Гарні-Ла, не охорона була раніше, а варта. Терпів він. Довго терпів. До самої Гартавської війни. Відмовити члену династії в праві власним коштом набрати загін не посміли – і нічого не зрозуміли, коли він навербував горян. Навіть, мабуть, зраділи: піхота – це не лицарі.
А Гарні частину горян озброїв довгими списами, частину – потужними (за отерськими мірками) арбалетами. У першому ж бою гартавці зім'яли отерську кінноту, вбили командувача…
– Ваша світлосте, ми…
– Помовч, небоже.
Маршал Кросіко важко зітхнув.
Правду кажуть – біда приходить несподівано. Від отерських союзників усього-то й вимагали: стримати до пори лівий фланг супротивника, за приблизно однакової кількості. Хто міг передбачити, що принц Гарні-Су піддасться на такий старий трюк, як удаваний відступ, та ще сам поскаче попереду всіх?
Шкода племінника, але ним доведеться пожертвувати – не змінювати ж командира полку перед самогубною контратакою?
Гонець… Звідки? Що він може ще повідомити?
– Ваша світлосте, мій командир Гарні-Ла просив передати, що ми зайняли позицію на узліссі, звідси не видно.
– Сім маєтків на церкву віддам!
«Узлісся гартавцям не минути, інакше нам в тил не вийти. У Гарні-Ла піший полк, його навіть чекати не стали. Тобто їхня армія розрізана навпіл, і та частина, що проти нас, – чисельно менша та виснажена!»
Маршал стиснув полковникове плече.
– Поки Гарні-Ла ще тримається – атакуй!
Вважаючи, що піший полк може тільки затримати лицарів, Кросіко помилявся.
Можливо, якби це була перша атака в битві, то у ворогів з'явився би шанс, але тепер гартавське лицарство перетворилося на безладний натовп на змучених конях, і їх просто змили зливою стріл.
Пані. Гарні-Ла справедливо за силою взяв командування в свої руки, війну за рік виграв. Переговори про мир, як водиться, супроводжувалися бенкетами. Одного разу, після того як випили за здоров'я королів, за здоров'я королев, за прекрасних дам (могли б і в зворотному порядку), за вічний мир тощо – Гарні наказує привести солдатів, яких вирішив нагородити. Всі думали – грошима, а він: «жалую вас, мисливці, шостим рангом». Є в командувача таке право. А в шостого рангу є привілей – перебуваючи на службі, носити в мирний час ту зброю, що панові дозволено.
Тобто у випадку з королівським сином – будь-яку. Може, хтось щось і запідозрив, але Гарні не дав часу думати – подав якусь дурнувату команду.