…Коли горщик у печі став червоним, з нього залізним прутом зняли кришку.
– Розгорни рукав до упору і підніми свій кінець!
Порошок посипався в посудину, молодий коваль поклав кришку на місце.
– Тепер ми можемо відпочити. Тырсів шість-сім майстри самі поратимуться. Ти, може, й не втомився – зате я з ніг валюся.
Ми вийшли з кузні й перетнули двір у напрямку до маленького будинку. У передпокої на полицях – різна зброя. Господиня взяла арбалет – точка в точку мій або Приятелів. Та ні, ні, не зовсім: тятива проста, а не залізна, і… і, мабуть, сталь гірша.
– Коваль цей раніше працював у Палаці. – Тут Господиня затнулася, добираючи слово. – Нагорода полягає в тому, що він може робити й продавати дещо з того, чого в нас навчився. Цей самостріл для твого раба.
Подивімося.
– А поки ти з ним початуй навколо будинку. Тут майже безпечно, але…
Я вдихнув глибше й набрався сміливості.
– Пані, дуже прошу… Ніколи не кажи мені неправди. Я сподівався гніву…
Пані. Для гніву я дуже втомилася. І в нього був дуже зворушливий вираз обличчя.
…Але Вона лише всміхнулась.
– Здогадливий став. Я хочу виспатися. Дай мені слово, що не підійдеш до дверей ближче ніж на три кроки.
– Слово.
– І до вікна теж.
А в голову ж мені Вона не дивилася.
Пані. Та чи важко було здогадатися?
…Рівно за сім тырсів Хазяйка не вийшла, а вибігла з будинку, махнула мені рукою – і ми увійшли до майстерні.
– Плавка готова.
Пані просто свердлила горщик очима. Ковалі дістали його з печі й помістили в спеціальне гніздо, яке почали обертати перед нею.
Пані. Людські металурги кілька разів нагрівають й остуджують зливок булату. Але ми вміємо робити інакше.
…Горщик розбили – в ньому лежав шматок сталі, схожий на буханець хліба. Молодий коваль кліщами поставив його на ребро, старий рвонув якусь ручку. Зі стелі впала величезна сокира й розвалила «хлібець» навпіл – від удару навіть стіни ходором заходили, – й нижню частину зливка понесли в горно – звичайне ковальське.
– Запам'ятай: якщо будеш мати справу з булатом, вимагай, щоб для тебе робили зброю з нижньої частини зливка: вона завжди краща. А тепер, будь ласка, постій поруч. І не дивуйся, коли відчуєш утому. Я все-таки жінка – буду в тебе силу позичати. Фізичну.
Пані. Зазвичай мені таке вампірство не вдається, але… була в чудовій формі.
…Я, до речі, вгадав: Вона справді ковалювала. Тільки кувала не молотом, а очима. Метал сам собою плющився на ковадлі – аз мене піт градом. Може, через піт я й не відразу помітив, що під ударами очей клинок набув дивної форми. Починаючи від середини, він звужувався, перетворюючись на голку. «Рубати таким і зовсім не можна!»
– А колоти?
«Колоти, так, добре. Але…»
– Не поспішай.
Голку зігнули навпіл, і Пані швидко викувала точний відбиток мого старого клинка. Але навіщо тоді? Гаразд, сказано не поспішати – Пані краще знає…Старий коваль узяв меч щипцями за хвостик (майбутній держак руків'я) й точними рухами, – нараз видно – не вперше, – став його повертати перед Панею. Я зрозумів, що сталь остигає швидше, ніж звичайно, але повільніше, ніж під час загартування у воді.
Пані. Це називається гартунок холодним поглядом.
…Уже остиглий клинок раптово став нагріватися знову, яскраво світячись. Він нагрівся так, що став різнобарвним: Пані зуміла кожну ділянку нагріти по-різному. Початок був зеленим, середина фіолетовою, місце удару – жовтим, кінець – темно-синім, і на самому кінчику відтінок знову жовтий. Меч швидко охолов, і Вона почала насаджувати ефес.
Перекладач. При відпустці жовтий колір металу значить максимальну твердість, синій – максимальну пружність. Значення інших кольорів визначають за їхнім відношенням до основних.
Начебто спочатку треба ще відполірувати, – я так чув. Удруге на моїй пам'яті Вона весело засміялася – задзвеніли срібні дзвоники.
– Не треба! Не треба! Я чарівниця! Я чарівниця, чоловічку! Я чарівниця, я чарівниця! – наспівує й пританцьовує, як дівчисько.
Пані. А ви знаєте, пане лицарю, що це таке – вдало здійснити чаклунство? Не дрібниця, на зразок перевертання човна або розпалювання багаття, а справжнє-справжнісіньке? Куди вам! Коли виходить чаклувати, ніщо не може зрівнятися з чарами, ніщо. Навіть те, про що ви тоді мріяли.