– …Тримай! – Я придивився: сталь майже чорна, а візерунок на клинку нагадує бистрину. Ось яка вона, «нічна річка»… На острові й п'яти таких клинків немає. Звичайних «річок», без чаклунства.
Перекладач. «Нічною річкою» називається один з кращих сортів булату, на Землі відомий як кара-хорасан.
– Підставляй! – Пані підкинула в повітря прозору хустинку. Вона пливла вниз поволі. І, не затримуючись, пропливла повз клинок – обабіч від леза. Дві хустки стало. «То, виходить, вона загострила меч теж чаклунським способом?»
– Так! Я чарівниця! – І вже цвяху руці тримає. – Дивись, пальці мені не поріж!
Знав я, що зі цвяхом буде, але так Вона раділа, що все одно рубонув. Ні щербинки на лезі не залишилося.
– А тепер побажай, щоб клинок став таким, яким ти його бачив.
– Голкою?
– Так! Сильно побажай цього!
Миттєво, я навіть побачити не встиг, меч витягнувся в голку. А попросити, щоб він… повернувся? Знову в руці звичайний… – для мене звичайний – кривий меч. І знову голка.
– Кольчугу він розірве будь-яку. Навіть нашої роботи.
Я подивився на дві акуратні половинки, що залишилися від цвяха.
– Так. Але якщо товстий обладунок… Багатошаровий. Може просто не вистачити ваги. Тоді бий голкою в будь-яку щілину. А чи є там, під пластинами, кольчуга – не має значення.
«А можна й в отвір для очей».
– Авжеж. А зараз сходи по самостріл, і повертатися будемо.
Повертатися? Гризе мене щось при цьому слові. Неясне якесь почуття. Неясне, але погане.
– Пані…
– Так, чоловічку?
– У мене ще прохання.
Всього сподівався, але не того, що сталося: Господиня ляснула мене по руці трохи вище ліктя, так що ледве на ногах встояв.
– Ще? Оце так нахаба!
А Ти точно підліток.
– Пані, зроби так, як зараз скажу. Будь ласка.
– Та що ж таке?
– Хазяйко, коли я жив у печері…
– Ну-ну.
– Я ніколи не повертався назад тією ж дорогою.
Куди тільки подівся той підліток! Очі звузилися в щілини – сказати, що лице серйозне, – значить нічого не сказати. Жінка-яструб.
– Ти щось плутаєш, чоловічку. Там дорога тільки одна – по дну ущелини.
Я похитав головою.
– От саме там і не ходив ні разу. Спускався й підіймався по скелях, так, щоб не бувати кілька разів поспіль у тому ж місці. А плутати я не вмію: я або знаю, або ні. Зараз знаю, що кажу.
Коли ми перемістилися, я в першу мить нічого не бачив, – очам треба звикнути.
«Ані звуку!» Знову ображаєш: хто ж говорить, перш ніж роздивитися? «Здається, ти мав рацію. У кімнаті хтось є». Але ж ми, між іншим, на сходах. Темно. Мабуть, та сама, «потаємна», але при цьому всім відома. «Точно. Якщо справа дійде до бою, врахуй: твої ті, що зліва. Але без наказу не лізь».
Подивимося, Хазяйко.
Розділ третій
Змова та заручини
Я раніше не писав, – нагоди не було, – що отерські двері не відкриваються, а повертаються: через центр пропущено залізний прут, – хто хоче пройти, штовхає з будь-якого краю.
Цього разу Пані пильно подивилась на двері, замок клацнув – і двері стали руба. Ми ступили два кроки вперед і зупинилися в отворах.
Двері розділили нас, і мені було за Неї страшно – адже я не бачу її! Але зате напасти на нас могли тільки в лоб. А нападати було кому: у кімнаті чекали три озброєних бійці. Короткі мечі не на лівому, а на правому боці, піхви ремінцями до стегна прив'язані. У двох маленькі арбалети, зведені, але при цьому заряджені не стрілами, а якимись кульками. Крім того…
В кімнаті була пані мого Приятеля. Переодягнена хлопчиськом. Утім, з першого погляду було ясно, що чоловіки прийшли не з нею. І не з добром. Здалося мені чи ні, що Меллі весело?
Пані. Ну звичайно ж, вона бавилася. Така компанія сестричці на один зуб, вона тягнула час тільки тому, що без мене не знала, як сліди замести, щоб мені ж гірше не зробити. Що, наприклад, вона могла сказати слугам, якщо ті з'являться на шум?
…Двоє взяли мене на приціл, а старший потряс паперовим згортком:
– Лицарю Хайн-Лорі, за наказом короля Вас заарештовано!
«Наказ підроблений». Цікаво, як це чарівниці вмудряються – розмовляти без звуку, але при цьому чути голос саме тієї, яка говорить? Ось і тепер – я чув, що це сказала Мелла! Хоча мовлено якраз нічого й не було!
– Чи можу я дізнатися…
Не треба, Хазяйко, тобі нічого дізнаватися. По мене прийшли – сам усе зроблю. Як я стояв від Неї ліворуч, так і повалився на бік, закриваючи двері.