Пані. А заодно збиваючи мене з ніг і спускаючи вниз по сходах!
…Далі потрібно на рахунок описувати:
Раз. З дзвоном розлетілося віконне скло. Щось упало за вхідними дверима. Ні, судячи з крику, – хтось! Стрілки натиснули на гашетки, цілячись туди, де мене вже не було, але за мить до того кульки з обох арбалетів просто зникли. Мелла наворожила, не інакше.
Пані. Яка здогадливість!
Два. Ближній до мене стрілок остовпіло дивився на свою зброю. Двоє інших смикали руків'я мечів – і ті залишалися в піхвах: заїло!
Три. Я одним стрибком покрив усю відстань і врізав стрілку лівою під дих. Через розбите вікно проліз той самий хлопець, мені подарований. Весь у бинтах, а в руках відважно тримає кочергу. Через головні двері ввалився четвертий супротивник. Правильно – не могли вони двері без охорони зовні залишити, та щось надто вигляд ошелешений.
Пані. Будеш тут ошелешений, коли в порожньому коридорі підстилку з-під ніг вирвало!
Чотири. Мелла піднялася з подушки – й не кваплячись…
Пані. А навіщо поспішати?
…Розвернула одного обличчям до себе, очі зустрілися з очима – і мужик осів на підлогу. Хлопець-раб шулікою налетів на нового нашого ворога, тільки мені розглядати їхній бій було ніколи, бо на мене самого напав другий стрілок, діючи арбалетом, як довбнею. Я ухилився, стукнув кулаком по ребрах, одночасно копнув ногою першого стрільця, щоб той не оговтався завчасно.
«Хапай його і тримай!» Я так і зробив, правда, діставши все-таки ліктем у груди: повис на отерцеві, як «лінива риба», – поки Мелла не заглянула йому в очі. Потім чарівниця, як і раніше без поспіху, занурила в сон інших двох, уже виведених з ладу. Потаємні двері повернулись безшумно – не відчув. А після Хазяйка сказала таке, чого б я нікому іншому не пробачив, – а Мелла вдала, що фігури ліпні на стелі вивчає.
– Що трапилося?
– Очі б мої тебе не бачили, от що трапилося. Як ти тільки мені кісток не зламав, захисничок!
Демони пекла!..
– Юначе, – це Вона до невільника звернулася, – збігайте до свого колишнього господаря, доповісте йому… самі знаєте, що доповідати, про що промовчати. Скажіть, нічого поки робити не потрібно.
Здалося мені чи ні, що Господині ніяково говорити з тим хлопцем?
– Стривайте… Спочатку скажіть управителю: нехай попередить усіх слуг до єдиного: до нас НІХТО не приходив, вони НІЧОГО не бачили та не чули. Балакуни нехай потім на мене Богу не скаржаться!
Моторошно мені стало. Не можна так, Пані.
Пані. Та не збиралася я нікого вбивати! Просто якби не було такого наказу, то це здалось би підозрілим. Передусім самим слугам.
…Мелла відірвалася від ліпних фігур, непомітно від Пані всміхнулась мені: потерпи, мовляв, Вона охолоне.
– То що, сестричко, почнемо допит?
– Навіщо? Тут, – Пані клацнула пальцем по паперу, – все сказано ясніше ясного. Печатка, справді, підроблена. Зате підпис справжній.
Це ще навіщо? У нас є печатки, я добре знаю, що це таке, але навіщо?
– Поясни йому…
Пані зміряла мене крижаним поглядом, але почала:
– Слова «іменем короля» не слід розуміти буквально. Наказ віддав Спостерігач за зовнішніми…
В голові спливло обличчя лівого судді.
– …Підписався сам, аби не посвячувати зайвих людей. І тому, що встановити справжність чи несправжність підпису не може ніхто…
– Тут – ніхто, – внесла уточнення Мелла.
– За місцевими звичаями, наказ залишається в родини заарештованого. Тобто в мене. Я вимагаю пояснень: за що? Спостерігач – я не я, печатка також не моя. Починають роздивлятися – а оця лінія зайва, уклін літер неправильний. Влада непричетна.
Пані. Задум шефа розвідки був зрозумілий, як долоня, і чоловічок знову опинявся приводом (кажу «знову», бо раніше була дуель, точніше, скандал, людьми Спостерігача спровокований). Уся четвірка непроханих гостей складалася з горян, – їхнє походження було безсумнівним. Я тоді ще не знала, що в одного з найвідданіших прихильників принца невідомі злодії викрали кілька дрібничок, але здогадатись неважко – докази повинні були навести всіх на думку, що Гарні-Ла, потвора невдячна, з ревнощів погубив свого рятівника.
– Ну, а цих доведеться…
Я благально подивився їй в очі. Напевно, в клані мене дражнили недарма. Адже це – найнадійніший вихід. Але я не можу різати поснулих і взагалі беззбройних. А повернути їм зброю – жахлива дурість, це ясно. «Придумай що-небудь, Пані. Ти ж чарівниця».