– Дуже точне зауваження. Мелла?
Пані залишилася в кімнаті – про всяк випадок, я, за словом Мелли, взяв двох поснулих за руки, вона сама вхопила мене під лікоть – і ми опинились між узліссям і берегом моря. Ніде нікого, тільки при самому горизонті точки, схожі на човни.
– Тутешні рибалки закон гостинності розуміють так: як гість себе покаже, так і до нього поставляться.
Під час другої ходки я зважився поставити питання:
– Пані Мелло… – Як мені важко називати п панею. – Минулого разу я вас бачив вагітною.
– Здорова народилася дівчинка, навіть плаче нечасто. Я ж чому сама й з'явилася: ми мамкам-нянькам не довіряємо, один з нас весь час удома. Мій чоловік тебе високо цінує, пишайся! Його похвалу заслужити ой як непросто.
– Передайте йому… – і затнувся я, не можу знайти слів.
– Я все зрозуміла, передам – буде задоволений.
Боги та демони, які в неї очі, коли говорить про чоловіка! Міцно любить.
Пані. Так, неабияк. І, схоже, жити Приятелеві стільки, скільки й самій Меллі: любов тримає. Третій випадок такий на моїй пам'яті.
– А той мій… наш подарунок – він же зламався?
Мені захотілося провалитися крізь землю: навіть і не згадав про єдиний подарунок свого єдиного друга. Мабуть, не уникнути було йому поломки – між камінням і такою тушею. Але я ж не перевірив!
– Нічого страшного, уявляю, що то була за халепа. Візьми.
Мелла простягнула руку вперед і просто з повітря взяла точну копію кинджала. Пані ніколи так не робила.
Пані. На жаль, не вмію.
– Отже, тепер нарешті. – Мелла подивилася на кінчик якоїсь штуки, довгої, коричневої. Начебто з якогось листя згорнута… Кінчик загорівся, і чарівниця сунула інший собі в рот. Як на мене, так від цього запаху може знудити. – Отже, тепер можна поговорити, – дивним чином ця… річ… їй говорити не заважала. Втім, вона вряди-годи виймала це й тримала в руці. – Я, за твоїм проханням, побувала в Палаці. Мало того, я не з дому, а звідти. Давно не бачила такої… стурбованості. Старійшини отримали твоє повідомлення й дякують. Ніхто з наших до Другого Світу навіть не наближався, це теж перевірено.
Мелла кілька разів втягнула в себе дим.
– Тепер неприємна частина. Вони просять… ПРОСЯТЬ, щоб ні ти, ні я не втручалися. Тобто захищати себе можемо, якщо знадобиться, але не більше.
– Мені не довіряють.
– Нам обом не довіряють. Мене їхня довіра чи недовіра дуже мало хвилює.
Пані зітхнула:
– У тебе ситуація зовсім інша.
– Можливо… можливо…
Мелла взялася вдихати дим з таким виглядом, ніби п'є добре вино, а моя Пані… Відразу видно – важко їй. Хіба мені не знати, що таке, коли свої не вірять?
Так що набрався сміливості, поклав свою руку поверх її долоньки, а коли Вона подивилася мені в голову, подумав: «Плюнь ти на цих старших!» Здалося мені чи ні, що її погляд потеплішав?
Пані. Підтверджую, що моральна допомога надійшла вчасно. Уявіть!..Ні, цього уявити не можна. Як ніщо не може зрівнятися з радістю після успішного чаклунства, так і навпаки – немає більшої гіркоти, ніж після невдачі. Я ще не спустилася з небес на Землю, ще на крилах літала, – скажу без скромності: Кторті було б нелегко створити таке, самій Кторті! – аж тут старійшини нагадують, що взагалі мій рівень низький. Злякалися, як би ця… бідна родичка… не напартачила. Ось із Меллою – інша річ: її старійшини якщо не бояться, то побоюються.
Я добре пам'ятаю: коли з'ясувалося, що Жунжі (імені чоловічок вимовити не може, бо в його мові звуку «ж» немає) – це серйозно й назавжди, старійшини не приховували задоволення. Рано раділи, між іншим. Не хотіла б я, щоб до такого дійшло, але, по-моєму, здолати старійшинам сестричку так само легко і просто, як людині поцілувати власний лікоть. І передбачати Меллині дії я б не наважилась.
…Пані, по-моєму, рада була б, якби бесіда тут і скінчилася, але Мелла раптом різким рухом викинула незгорілий залишок своєї іграшки у вікно.
– Подумаймо самі! Що нам відомо? Бойову тварину з Другого Світу використовують за прямим призначенням у Четвертому. Збіг виключаєш? Випадковий перехід – звіра впіймали, здогадалися про його… таланти. У Восьмому світі такий випадок був.
– Не знала.
– Це було років за п'ятсот до збудування Палацу. Мені розповідала Засновниця…
Якби я зараз почав чаклувати, то, напевно, Хазяйка здивувалася б менше.
– Вперше чую, щоб Засновниця комусь щось розповідала. Зі мною вона тільки віталася!