Пані. Ще б пак!
…Відтоді так і повелося: Вона зображає, я читаю в кутку. Ну, й краєм ока дивлюсь на вікно, адже Шарль там проліз усе-таки. Звичайно, в саду тепер вартові стоять, але на інших сподіватися годі. Потім, коли в Неї зображення вже готове, я покладу на очі руки! Вона стисне мені пальчиками зап'ястя – так, мовляв, нехай буде, а чогось іншого не смій! І ми завмирали. Потім обов'язково подивиться, що я читав цього разу, іноді пирхне, іноді кивне схвально, а одного разу влаштувала цілий допит.
Пані. Він таки дістався до юридичної літератури, причому до забороненої – трактат страченого Торні-Са «Про волю монарха і стародавні звичаї», в якому висловлено думку, що закон вищий за короля. На мій подив, чоловічок не лише розібрався в інакомовленні (хоча багато чого зрозумів на свій лад), але й висунув несподіваний для мене аргумент: правитель – «король або інший вождь» – повинен поставити закон понад себе заради власної безпеки.
«На щастя, – так і висловився, – в мене друзів, вважай, не було. Але уяви, Пані, що під незаконний вирок потрапив хто-небудь значніший…»
Справді, хто найнебезпечніший для влади? Незаконно ображений підданий, усе правильно. Тільки міркував Хайні, як маленький дідок…
…Під час цієї розмови я знову її думки зловив: про те, що Мелла мала рацію щодо «його», тобто моїх, здібностей, що Меллі легко говорити, про те, що потрібно зробити якийсь вибір, що мої відповіді якісь не такі, невлад (не міг я й думки читати, й розмову складно підтримувати), що треба мене перевірити…
А далі вийшло кільце! Я бачив у голові Пані свої думки – ті самі, що Вона читала в моїй. Це було жахливо. Не хочу відчути ще раз.
Пані. Згодна з оцінкою. До цього я, як було показано вище, не звертала уваги на, здавалося б, ясні ознаки. Але тепер довелося кришку його черепа зачинити швидко й назавжди. Тому що, коли він ясновидець, – а тепер це достеменно відомо, – то що частіше я буду читати його думки, то легше йому будуть відкриватись MOI. Цікаво, звичайно: природне це в нього чи результат змін, зроблених мною в його організмі – коли людину в якірця перетворювала?
І, зрозуміло, необхідність зробити вибір стала ще більш гострою.
…Враження було таке, ніби Пані мене вдарила, хоча я бачив виразно: руки не рухалися. Відсахнулася до стіни, відвернулася й, не обертаючись, вимовила:
– Скажеш управителю, щоб тобі сьогодні постелили в тій же кімнаті, де ти спав після приїзду.
Зазвичай я складав у ряд три подушки для сидіння й Пані мене усипляла.
– Не заперечуй зараз! Помовч! Втім, я на тебе не серджусь. Накажи, щоб нам подали вина. Тільки сам будеш сидіти й мовчати.
Пані. Мені потрібно було визначитися з трьома питання: чи брати участь у боротьбі за престол, чи підкорятися старійшинам і, головне, як бути далі. Старійшинам, певне, і в голову не заходить, що я можу ослухатися. Але, з іншого боку, що вони мені зроблять, як не скорюся? Не вб'ють же врешті-решт. А в Палаці мені все одно не бувати більше… Про те, що я хвора, що в мене Знаки, вони не знають. Так, а як би вони мене жаліли, якби знали! «У неї все не як у людей, навіть якірець ясновидець».
Ось у чому, до речі, головне питання: що з ним далі робити? Точніше, куди його подіти? Коли переправляла сюди, була ідея – оселити в моєму отерському маєтку, нехай зачекає до пори. Але… Він же репутацію заробив! У нього ж приголомшлива здатність знаходити пригоди! Якщо ще щось викине – наприклад, з дюжини розбійників створить дві дюжини небіжчиків, – то до мого замку розпочнуть паломництво придворні дами. А якщо серйозно, то ми тут привертаємо до себе надто пильну увагу.
Влаштувати його при якому-небудь дворі? Надійно ввести в товариство людину з нізвідки можна лише там, де я недавно бувала й знаю обстановку. Але там, де я всіх знаю, і мене всі знають – ось у чому заковика! Такого наговорять… Найпростіше, звичайно, оселитися з ним разом. Де завгодно. Нудьгувати він мені не дасть, це точно. І, раз я буду поруч, ніяких пліток слухати не стане. Але тоді доведеться відмовитися від ретельно підготовленої поїздки по найпишніших дворах, починаючи з Версаля. А це прикро, тому що, з усього судячи, недовго залишилося мені гуляти. Мелла може що завгодно казати, але якщо Знаки йдуть поспіль – вони не обманюють. Взяти Хайні з собою неможливо. Він і Версаль? Треба буде цю тему Вольтерові підказати… З Шекспіром він у часі розминувся, а то був би персонаж для «Сну в травневу ніч».