Якось він різко виправився, – невже думає мене обдурити?
– Може статися те, чого я боявся, чого чекав роками. У нас не вистачить сил перекрити всі виходи зі столиці, багато з наших ворогів і, можливо, хтось із принців зуміє втекти. Я не хочу домашньої війни, ти ж знаєш. Але й виходу іншого не бачу.
Арфіаль мовчала, але несподівано для них обох заговорив я:
– Ваша Величносте…
Навмисно я так сказав – щоби принц зрозумів: я на його боці. Все я зрозумів, і важко це, але… Але Арфіаль хоче його перемоги, серйозно хоче, а раз вона хоче, то і я.
– Ваша Величносте, чи можу я дізнатися, хто, крім вас, має права на престол?
М-м, не скажу, який з нього король буде – це Пані видніше, – але в душі він точно король: ТАК глянув, ніби я й не людина зовсім. Мовляв, комаха, а туди ж – питання ставить.
Арфіаль. А що він про вас знав, лицарю?…
– Відповідай, Гарні. Він даремно не запитає.
– Питання вельми заплутане. Після смерті мого батька було три перевороти й тиха гризня. Урешті повноцінних принців просто не залишилося. Визнаними членами династії, крім мене й мого брата…
Арфіаль. Єдинокровного брата.
– …є п'ять осіб, але їхні батьки, хоча й належали до панівного дому, самі не царювали, так що з точки зору закону мої права безперечні. Але вирішуватиме, на жаль, не закон.
– Чи могли б ви домовитися з кимось із принців? Не дивіться на мене так, Ваша Величносте, я розумію, що «корона одна»… Але є ж такі, кому мати її однаково не світить?
Гарні-Ла вимучено посміхнувся:
– Звичайно. І знайти спільну мову з деким – річ можлива. Але яка ж допомога від тих, у кого немає прихильників?
– З ваших слів випливає, що коли… – Я натужно ковтнув. Тутешній король мені не зробив нічого поганого. – Якщо швидко вбити короля, то його прихильники не будуть знати, за кого їм воювати?
– Знайдуть. І навіть якщо пошуки затягнуться, що мало ймовірно, будуть знати напевно, проти КОГО воювати.
– Є спосіб. Необхідно, щоб відразу ж по всій країні пішов папір, що принци скликають Збори всіх станів. Щоб усе було за законом.
Про ці Збори я прочитав у книзі – тій самій. Половини, чесно сказати, не зрозумів…
Арфіаль. А другу зрозумів по-своєму.
…Але сподобалося.
Принц заговорив повільно, явно зважуючи кожне слово – як воно на папір ляже:
– Господь покарав узурпатора – долю престолу, відповідно до закону, вирішать стани королівства. – Помовчавши, заговорив знову: – Сильний хід, сильний! Бунтівники й захисники законності міняються місцями.
Наші очі зустрілися, і я зрозумів, про що він думає: чи визнають Збори його права такими безперечними, як самому здається? От і перевіримо, чи правда домашньої війни не хочеш.
– Твоя правда, його розум не гірший за руки. Це, мабуть, єдина можлива порада. Звичайно, треба все добре обміркувати… І порадитися.
– Ми могли б надати Вашій Величності ще одну послугу. Скажімо так: ми спробуємо захистити вас від деяких неприємних сюрпризів.
– На зразок того, що стався на острові? Я, між іншим, досі не знаю, що це було! І куди зник труп «демона»… Точніше, ЯК він зник з мого власного підвалу!
Арфіаль показала зуби. Знаю, що недобре так говорити, але іншого слова не добереш: не посміхнулася, не всміхнулася – саме показала зуби.
– З цього боку Вашій Величності нічого побоюватися. Але для того, щоб ми могли зробити… необхідну справу, потрібно, щоб у шинкаря не пізніше, ніж через декілька тырсів, чекали двоє непримітних коней. Непомітність – обов'язкова умова, моїх скакунів, на жаль, вся столиця знає.
Принц зітхнув.
– Усі б таку ціну запитували.
Розділ четвертий
Грім і блискавка
Коли двері зачинилися, Арфіаль пирхнула:
– Треба казати не «папір», а «маніфест», на-аречений мі-ій!!
– Не в словах справа, був би резон.
– Є резон, є. Зараз ми тобі документ справимо…
Арфі підхопила двома пальцями аркуш паперу, насупила брови – і папір почав покриватися чорними літерами. На вигляд – ніби отерською тушшю вписано, основний текст – чорним, моє ім'я, підпис, печатку – червоним, але я розумію, що це папір у потрібних місцях змінив колір.