Дивний звук поруч, дуже дивний. Я повернувся й побачив, що по Шарлевому виду котяться сльози.
– Я знаю, що буде. А ти подивися. Корисно, – він просто давився риданнями.
Коли між пішими та дивними людьми з їхніми дивними тваринами залишилося кроків із двадцять, тварини раптом лягли на землю – смішно лягли: спочатку задні ноги зігнулися, потім передні, потім голову вниз – три горбки, та й годі. Погонич першого горбаня ступив крок назад, глянув поверх залізної колоди й щось смикнув. Із залізного стовбура вдарив вогонь – і кілька піших упало! Мов косою скосило людей! Горяни, – я вже зрозумів, що це були вони, – завмерли, втупившись у незрозумілого ворога. Другий чужинець смикнув – з другої труби вдарив вогонь, знову попадали люди. Тільки тоді долетів до мене далекий звук грому. Третій удар вогню влучив у спину втікачам. Водночас з ним повз горбатих звірів промчав кінний загін, про який я вже й забув. «Зараз рубати будуть». Але ні, вершники різко зупинилися, підняли арбалети й метнули стріли. З десятеро вцілілих бігли – їх ніхто не переслідував. Я перевів погляд на Шарля:
– Ти знаєш?
– Фальконети, однофунтові, щонайбільше – двофунтівки, – я не зрозумів жодного слова. – Потім поясню, господарю. З іншого світу! Моря крові проллються, все піде шкереберть.
На дорозі спішені вершники збирали стріли й навіть виривали їх з трупів.
– Цією дорогою ще повинні підходити наші.
Уявляю, що їм розкажуть уцілілі. А якщо хтось дійде до місця побоїща, він вирішить, що цей… ці спалахи… вбили всіх, хоч насправді половина від стріл загинула.
– Куди вони зараз звернуть? Куди? Точно, хочуть перейняти наших на імператорській дорозі. А ми перехопимо їх!
Я онімів: нас двоє – ворогів півсотні. Навіть якщо забути про залізні труби. Напевно, в мене знову «все було на лобі написано», тому що колишній невільник примружився:
– Я все розумію: не твоя країна, не твоя війна, ризик великий. Але, господарю, не час іще цієї чортівні! Справи всього світу можуть перекинутися. Загинуть кращі. Цих, у тюрбанах…
– У чому?
Шарль провів рукою навколо голови.
– Їх треба знищити. І я знаю як. І я зроблю! Але з тобою мені буде легше.
Загін прихильників короля розташувався біля злиття двох струмків. Самі струмки переступити можна, але течуть вони по дну глибоких ярів. Так що серйозний напад тільки з одного боку вчинити можна. Серйозний…
Імператорська дорога (давним-давно Отер був провінцією великої імперії, тоді її й побудували, добре побудували) перетинала струмок нижче місця злиття. Кам'яний міст видно з табору, як на долоні. Хто ступить, уважай, мрець.
До речі, горбатих тварин розмістили так, що вони близько до мосту й дороги, а розвантажили тільки того, що з в'юками, – три інші готові до бою.
– Де ж вони вивантажили в'юки?… Ага, ось. Значить, господарю, вибач, але зараз я наказую… Бачиш кущ? Його не охороняють, тому що там може сховатися тільки одна людина, та й дістати звідти можна тільки краєчок табору… З отерського арбалета, я маю на увазі… На жаль, в'юки з… вогненним порошком горбок закриває, тому доведеться нам розділитися. І ще… їхні коні кращі за наших, тому піти можна тільки одвуконь. Тобто тільки одному.
– Я майже невидимий.
Так, але ж і місць цих не знаю. Не здогадався попросити Арфіаль спорядити Шарля так само, як і мене. Не додумався.
Пані. А я б і не змогла. Але, звичайно, можна було попросити Меллу: вона б не відмовила. Минулого разу мені допомогла Кторта. Так що теж маху дала.
– …Домовилися, пане. Коли доберешся до куща – гукни… Ні, мені так чи інакше більше часу буде потрібно…
Продовжуючи говорити, Шарль обтягав руків'я двох ножів якоюсь ганчіркою.
– Коли я буду готовий, то крикну кілька разів ось так… Це всього лише жаба, але кричить голосно.