– Давай далі попливемо з ними? Веселіше буде.
– А якщо вони захочуть нас убити?
– Та я ж про це й кажу! Нам з удовами далі цікавіше…
Я саме вивчав – через трубку зорову – арбалет, єдиний на всю їхню команду. Або єдиний на видноті, що також можливо. Груба штука, немовби сокирою зроблена. А господар нею явно пишається.
А Шарль далі язиком чеше:
– Тобі нехай дві, а моя руда.
Я не міг придумати, що б йому відповісти таке, щоб проявити «почуття гумору», коли доля за мене придумала – руда до нас обличчям повернулася. Як кажуть в Отері – «ззаду весна, попереду осінь». Я б навіть сказав, що вже зима. Забурчав щось Шарль і поповз далі від берега, ближче до мішка з провізією. А даремно. Тому що жінок не троє, а четверо. І та, яку я спочатку прийняв за хлопчика-зброєносця, теж руда. Ага, командири повернулися. Мови не знаю, але з жестів зрозуміло: в обхід підуть. Точно, попереду пороги, я звідси добре чую. Ба ні, послали двох подивитися. Не пройде ваша дура, велика занадто. Ага, ось що – берег дозволяє обігнути поріг волоком. Врахуємо це й ми. Тільки вам дамо далеко піти. І вас боюся, і Шарль, побачивши жінок, забуває про обережність, так що ми почекаємо.
Вночі ми вийшли в дивне місце. Не зрозумієш, чи то озеро з багатьма островами, чи то кілька річок зливаються. Вітерець слабкий, попутний, Шарль сам і з кермом управлявся, і з вітрилом – ну, і я не помітив, як задрімав. Ненадовго зовсім. Зате як прокинувся, так трохи човен не перекинув: спросоння забув, що ми на воді, скочив на ноги.
– Ти що, господарю?
А справді… Я постарався зібратися з думками.
– Сам не зрозумію, тільки душу гризе, ніби перед бі…
Шарль мені й договорити не дав, повернув кермо так, що вітрило ляснуло, а мені довелося за щоглу схопитися, а то б не встояв на ногах.
– Унос-с-сімо ноги! За весла, пане! – І рукою показує, куди саме. Взагалі в Шарля це цікаво виходить: господарю, слухай, що я скажу! Причому, схоже, не навмисне він каже так – само виривається: звикнув командувати. Народжений раб, що звик віддавати накази…
– Ми за тим самим байдаком ішли, пане. Я їх бачив, вони нас – ні. Прямую, так би мовити, по п'ятах, – хлопець помовчав і продовжив з притиском у голосі: – А на душі скребуть коти. Тепер з'ясувалось, не в мене самого. Твоя… – Шарль затнувся: – … наречена… впевнена, що ти ясновидець. Вона, звичайно, теж може помилитись, але в цьому випадку, схоже, ЇЇ правда.
Тон, який Шарль дозволив собі, мені дуже не сподобався. Треба було якось порозумітися, щось придумати…
– Знаєш, Шарлю… Коли надумаєш женихатися, моєї думки можеш не питати.
– Зрозумів, господарю. Зрозумів.
Не знаю, куди б далі зайшла мова, – багато що було чути в голосі мого дружка, дуже багато, – але здалеку долинули крики. Так кричать тільки в битві. І в ту ж мить місяць освітив замок на одному з острівців. Власне кажучи, назвати цю… будову замком, мабуть, ледве чи можна. В отерських замках каміння й те б сміялося, скажи хто таку дурість. Але раз він на острові, то взяти нелегко.
– Шкода, що я там ніколи не був, – просичав мій товариш.
Дивно, але Шарль мав на увазі замок! Не розумію. Якби ми опинились поруч місця бою, можливо, ще могли б змінити його хід – хоча й не обов'язково. Але штурмувати замок?
– Руку на відсіч: у цій норі залишився тільки п'яток вартових – решта на розбої. Знати б, що там до чого…
– А далі що?
– У нинішньому становищі далі смерть, але був би час на підготовку…
Були б у кроликів довгі зуби, жоден вовк не втік би.
А Шарль не гамується:
– Треба буде про щось таке подумати.
– Та навіщо?
Шарль примружився:
– В підвалах такого замку можна знайти людей, які за визволителем куди завгодно підуть. Тут чи на острові – вірні всюди потрібні.
І я зважився поставити запитання:
– Вибач, ти й справді з народження раб?
Він хмикнув, поклав весло на борт човна, навіщось провів по обличчю долонею:
– А що, надто спритний? Бронзовий я, господарю.
Як це?!
– Тобі рецепт бронзи відомий?
– Мідь сплавлюють… з оловом, якщо не помиляюся.
– А чарівниці вміють сплавлювати душі.
Я вперше – й востаннє – в житті похлинувся не за їдою.
Пані. Не кидався б ти такими словами – «в останнє в житті». Ще накличеш, борони Господи.