Перекладач. Але ж і епізод з баронесою і слова слуги – справжні історичні факти, засвідчені багатьма очевидцями. Більш того, деякі з цих очевидців дожили до початку XIX століття і зустрічалися з незмінно молодим графом, що знову відвідав Париж.
…До речі, чоловіки, навіть наші сини, не можуть володіти всім комплексом чарівних здібностей. Дещо, окремі грані, мають, але не всі. Цьому існує цілком наукове пояснення, та от науку цю на Землі ще не відкрили.
А тепер я змушена порозумітися з Вами на дуже неприємну – для мене неприємну – тему. Ви, мабуть, надто вже близько до серця прийняли мою манеру обіцяти вдячність за кожну надану послугу. Від своїх слів не відмовляюся, але я не мала й не могла мати на увазі такий спосіб вдячності, про який Ви, здається, подумали. Я взагалі ніколи не вдавалася і, сподіваюся, надалі вдаватися не доведеться, до такої форми розрахунків. Не сперечаюсь: у Версалі ця монета в обігу, але в моєму випадку це неможливо. Тільки один раз за все своє життя обіцяла прихильність на сплату – і то тоді не обійшлося без легкого захоплення. У результаті згубила одного з кращих людей, що коли-небудь траплялися мені у Франції, і після того закаялась остаточно.
Перекладач. Духовна особа водить дружбу з чаклункою і робить їй галантні пропозиції! Та з одного цього можна впізнати Францію XVIII століття, навіть якби не було інших ознак!
Так що не ображайтесь, але, як кажуть, все, що завгодно, крім цього. Не думаю, щоб Ви мали до мене почуття, які трапляються на сторінках романів частіше, ніж у житті. Сподіваюся, що ми залишимося добрими друзями.
Хоча я відправляю цей лист з надійною оказією, але про всяк випадок не підписуюся. Буду вдячна, якщо Ви мені його повернете.
Ех, милий абате! Скільки разів Ви стверджували в проповідях, що жіноча цікавість позбавила людей раю, а самі? Але й те, правда, що Ви красиво зловили мене на слові: «Все, що завгодно, крім…» Так уже й бути, сповідаюся! Правда, я не впевнена, що моя помилка повністю… гм, не знаю, як і сказати… Словом, за сприятливих обставин я спробую повернути до життя цю людину.
Перекладач. Ну й діапазон у Вас, пані! Від воскресіння мерців до генетики! Цікаво, а далі що? Запуск керованих ракет з пікіруючої мітли?
Приписка на берегах перекладу, жіночий почерк, що раніше не траплявся. З пікіруючої – важко, перевантаження завеликі для тендітного жіночого організму.
…Як майже завжди на Землі, йшла війна. Я отримала звістку, що місто, в якому жила моя дочка, – не знайома Вам Тірінь, а інша, – обложено. Складність полягала в тому, що й саме місто, і його околиці перебували на бездоріжжі – так ми називаємо місцевості, куди неможливо потрапити з інших світів. Чесно кажучи, якоїсь надзвичайної небезпеки не було: під будинком була криївка, що може послужити притулком, а ми вміємо впадати в летаргію, що дуже корисно під час облог. Але я ж мати! А що, як схованку знайдуть мародери? Що, як будинок згорить і вона в диму задихнеться? Отож я кинулась на допомогу.
Патрульні, які зупинили мою карету, виявилися – на щастя для них – дисциплінованими, – я далеко не сильніша з сестер, радше навпаки, але саме тому більше уваги приділяю зброї. І моїх здібностей вистачило б, щоб не дати тим, хто оговтається від раптовості, атакувати мене одночасно, – а командир люб'язно запевнив:
– Звичайно, мадам, наш командувач піде Вам назустріч. За першого ж перемир'я!
Тому я вирішила справді спробувати легальні методи.
Місто облягали спільно французи й англійці, а командувачі по черзі змінювали один одного. Я прибула під час влади француза, що було водночас і вигідно, й небезпечно: з одного боку, ми були трохи знайомі, та й чула я про нього тільки хороше (інформувати одна одну про те, що де відбувається, ми не забуваємо ніколи, а то з'явишся в ту ж таки Францію, скажеш що-небудь про Людовіка Тринадцятого, а Людовік давно вже Чотирнадцятий). З іншого – остання наша зустріч була років дванадцять тому – у мого знайомого й зморшки зорали обличчя, і сивини додалося (хоча хода й постава молоді), я ж не мала часу змінити свій вигляд і здавалась навіть молодшою, ніж тоді! Втім, якщо генерал здивувався, то нічим цього не виказав. Бесіда почалася з поштивих перепросин за те, що мені довелося чекати на першому поверсі, – командувач жив не в наметі, а в чиїйсь садибі.