– На жаль, мені доповіли не відразу…
Бреше. Все бреше: доповіли миттєво – він сам вирішив спочатку віддати накази. І правильно зробив. Мені довелося повідати майже всю правду, тільки дочку я, як звичайно, назвала сестрою. В очах сталевого кольору блиснуло здивування: він або згадав, що нічого не чув ні про яку сестру, або знає, що в місті немає шляхетних француженок.
– Бачите, шевальє… Моя однокровна сестра… ми з нею дуже дружні, хоча… Вона народжена в законному шлюбі, законному, хоча й таємному та нерівному… Тим не менш… Вона занадто горда, щоб з'являтися в світі. Однак я нічого не пошкодую, аби її врятувати!
Полководець осміхнувся, очі потеплішали:
– Такі почуття роблять Вам честь.
Мені згадалися смутні чутки, що він сам дитя мезальянсу і що його дворянство доведене тільки з боку матері.
Перекладач. Тобто не доведене зовсім.
– Але, мадам, – як Ви сподівалися…
– Я знаю, що між обложеними й тими, що облягають, коли-не-коли укладають перемир'я, – він кивнув. – Я гадала підкупити під час перемир'я одного з офіцерів, щоб він вивів сестру з міста.
– Це можливо. Це цілком можливо, тільки якщо за це візьметеся Ви самі, Еміліє… – Вже Емілія. – Та Ви можете помилитися: що, як офіцер, до якого Ви звернетесь, вважить її за шпигунку чи пограбує Вас, можливо, навіть гірше, ніж пограбує – адже Вам доведеться говорити з ним наодинці…
Щодо «пограбує та гірше» – навряд чи. Тобто, звичайно, спроба можлива.
– Довіртеся мені, Еміліє! У мене є надійні люди… – І так далі… – Можливо, перемир'я буде оголошено вже найближчими днями.
Тільки якщо Ваш, шевальє, задум провалиться! І зрозуміло, кажучи про найближчі дні, він сам не випускав з уваги найближчі ночі…
– Шевальє, чи не забули Ви…
– Про що, Еміліє?
– Ви так наполегливо приступаєте до дами – чи не час приступати до міста?
– Хо-хо, мадам, ми націлились на довгу облогу!
Тільки не у випадку з дамою.
– Пробачте, шевальє, але кімната, де я чекала прийому, лежить якраз під цією, і я все чула.
– Неможливо!
– Мсьє! Ви звинувачуєте у брехні дворянку, користуючись тим, що в неї тут і зараз немає захисника.
Генерал, здається, онімів від такого звинувачення: воно було, м'яко кажучи, несподіваним.
– Ви сказали своїм офіцерам, що останній гонець, крім депеш, привіз також усне повеління Його Величності: місто повинні взяти французькі війська, але в разі невдачі відповідальність повинна лягти на англійців, і в будь-якому разі справу слід повести тонко – так, щоб не розколоти коаліцію. Тому Ви вирішили…
Мій співрозмовник нагадував кам'яну статую.
– …За п'ятнадцять хвилин до зміни командування почати атаку через щось прикрите.
Статуя статуєю, але галантність не вмерла!
– «Критий шлях», мадам, це фортифікаційний термін…
Плювати мені на терміни.
– Поки англійський генерал прибуде на місце і розбереться, що до чого, – все буде скінчено або в той бік, або в цей. Успіх – його домоглися французи й за планом француза. Поразка – ясно, що англійський командувач усе зіпсував.
– Немислимо, там же немає каміна…
Чому він згадав про камін? Може, то справедлива чутка, що одного разу, сидячи на першому поверсі, він через димар підслухав, як нагорі змовлялися його «прибрати». Хоча, звичайно, та частина легенди, де твердять, нібито змовлялися кардинал Рішельє й леді Вінтер, – маячня: за часів Рішельє він пішки під стіл ходив, а міледі ще й не народилася.
Генерал буквально свердлив мене поглядом.
– Зізнайтеся, мадам, Ви – відьма?
Від свого єства я не відрікаюся ні за яких обставин.
– Шевальє, але ж ми не в Іспанії?
– Мадам, що відбувається в них – огидно. Якщо диявол справді існує…
Отакої!
– …То він отримує душі тих, хто спалює, а не тих, хто горить.
Це також не заперечу. Опісля шевальє заходився щось доводити – та слухала я його краєм вуха, тому що подумки тяглася до своєї доньки. Ясна річ, не розібрала майже нічого, крім загального фону: моїй доньці було страшно! Я кілька разів поспіль наказала йти в схованку, поки не отримала відповідь, що вона вже там.
Тим часом мій співрозмовник дійшов до звинувачення (ще раз зізнаюся – помилкового) в боягузтві.
– Те, що я кажу, мадам, я можу повторити де завгодно. Так, мені не слід було… Але жоден чоловік, який засумнівався в моїй відвазі, не залишився в живих.