Арфіаль. Тому що не дуже точним терміном «ясновидіння» позначається цілий комплекс здібностей. Хайні, схоже, має одразу «весь букет». Це трапляється не часто: такий приблизно кожний четвертий ясновидець. Але при цьому він чи то ще не навчився керувати своїми здібностями, чи то в принципі до цього не здатен. Всі ознаки вказують на другий варіант, але зважимо, що чоловічок у мене нестандартний.
– …Тільки не лізь у бійку, Змійко. Постараємося по-доброму.
Мені ставало все гірше і гірше. Хоча слово «гірше», мабуть, неточне: мені не було боляче – важке… душа… давить… відчуття не заважало думати і, в разі потреби, не могло перешкодити битися.
Човен показався з-за повороту струмка. Так, а на кермі – жінка. Молода, але старша за хлопця на веслах. Чому вони так злякалися? Справді, зустріти в лісі незнайомих – приємного мало, але ми ж на березі стоїмо, зброї не торкаємося, тільки рук угорі не тримаємо: не бачу причин для такого переляку. Човен наш майже повністю перегороджував струмок, хоча це було випадково – настільки він вузький і довгий, що коли носом причалити до одного берега, корма майже торкається другого.
Юнак стрибнув на берег кроків за десять від нас – щоб ми завадити не встигли – з мечем і щитом у руках. Ну, боги та демони! Меч древніший за самий Палац, як чарівниці у таких випадках кажуть.
Арфіаль. Наперед забігаєте, молодий чоловіче. У ті часи Ви цієї приказки знати не могли.
…Ефес бронзовий, суцільнолитий. А клинок залізний. Саме залізний, а не зі сталі.
– Іменем владики Нумасурта, здавайтеся!
Пролилася б тут кров, якби нас із Шарлем не осяяло.
Дуетом зітхнули:
– Меч, мабуть, прадідівський?
– Клинок що, фамільний?
Хлопець, видно, вже відповідав на такі питання, тому що випалив без запинки:
– Пращур у восьмому коліні взяв з бою у людожерів!
Усе ясно.
– Точно так само…
У мене склалося враження, що ці слова Шарль виголосив сам про себе. Але думати було ніколи, слід було розмову продовжувати.
– Ти б хоч обладунок надяг, раз у вас тут війна! Струмки дрібні, потонути складно, так що я слушно сказав.
А хоч би й дурість – зараз важливо бесіду підтримувати, поки розмова тягнеться, бою не буде.
– Немає в мене панцира.
Здається, він зрозумів, що ми не вороги. Не ті, кого ім'ям владики рубати наказано.
– Чому ж не справив хоч шкіряний? Звіра ж у лісі повно? Юнак опустив меч, але, напевно, сам цього не помітив.
– Правду, значить, розповідають про райське життя на острові.
Впізнав у мені остров'янина за вимовою!
– За полювання на великого звіра відрубують праву руку. За Законом – після третього випадку, але не зважають на це. Милостиві боги до того, хто вперше викрутився.
Гарненькі, однак, порядки завелися на Старій Батьківщині! Хто це чув – полювати не можна! Так, але ж кругом ліси дрімучі! Невже до кожного лося приставили сторожа?
Напевно, моє здивування було помітно збоку, тому що новий знайомий пояснив:
– М'ясо ще можна добути, а шкуру не приховаєш.
Гм, не такий уже він і покірний владиці.
– Був у батька панцир, але я його зняти не зміг, так і зарив, – губи хлопця скривилися.
– Якраз через полювання. Раз шкур не знайшли, то нас і не чіпали. Добрий владика: міг же й не подивитися, що немає доказів.
А ось це в моїй голові не вміщається!
– І ти служиш своєму кревнику?!!
Очі в хлопця важкі, жовна заходили на вилицях.
– Ні! Служив би – вас би в лісі шукав, ніхто ж не знає, що у вас човен.
А жінка морщить чоло: думає, тому і в розмову не вступає.
– Я розумію, мені не вистояти проти двох. Тільки Нірту не чіпайте!
– Тебе теж чіпати нам начебто нема чого.
Хлопець зітхнув, поколупав носком чобота землю.
– Вас однаково перехоплять біля корчми «Не об'їдеш».
Точна назва!
– І тоді зрозуміють, що ви йшли по Ниточці в Лівий Херт. І я плив по Ниточці. Мені живим краще не повертатися.
І тут жінка подала голос:
– Льоне, а може… Та стежка біля роздвоєної скелі. А потім підемо з ними на острів, однаково ж їм жити не дадуть.
А очі в неї розумні. І вона справді старша за нього.
– Я бачу, ви не прості. Якщо ми вас виведемо, врятуємо. І потім служити будемо! Ленкорт лучник хороший, і мечем може, і всяку роботу. А тут до нас доберуться… Я ж його мачуха.
Мачуха, ось воно що. Порушення Закону. Але, з іншого боку, той же Закон наказує синові-спадкоємцю утримувати мачуху. Ось і залишилися вони вдвох у будинку.