– Шарлю, ватажок – твій, – сказав я отерською, нишпорячи очима. Чомусь мене тягнуло до дверей у південній стіні.
– Постараюся взяти в полон.
Знали б ми, скільки горя принесе нам це рішення!
– Що виглядаєш, господарю?
– Одного не вистачає.
– Зі служницею розважається, певне.
І це називається засідка? Та на острові їх би всіх одна кішка з'їла! Але ж обпалює, пронизує мене чийсь погляд. Жебрачка на підлозі. Жебрачка… Так, держить вона себе так, як бродяжці належить. Але саме держиться, а не живе цим життям.
Один із дружинників кинув їй кістку з шматками м'яса. Ох, схибила ти, чарівнице! Ніколи жебрачка стара не зловить так спритно. Твоє щастя, що очі собі вже залили. Я видихнув, ще раз зітхнув і заговорив отерською:
– Ми тобі не вороги…
І затнувся, не знаючи, як назвати. Вони ж одна одну сестрами величають, але це не для мене. Сказати «чаклунка» – а що як образиться? Не знаю їхніх звичаїв, хоч і жив у Палаці.
– Ми тобі не вороги, та, що проходить між світами. Не втручайся.
Жебрачка клацнула пальцями: в отерців це значить – «не вчи вченого». Або: «я сама знаю». Ну, загалом, таке значення. Зрозуміла! І навіть не те характерно, що розуміє отерську, а те, що в такому гаморі розчула.
Арфіаль. Найпевніш, не почула, а прочитала по губах.
…Вартовий на скелі закричав голосом птахи тале. Непогано, та мисливця не обдуриш. І відразу повторив, але вже не самця наслідував – самку. Дружинники знову встали з-за столу, наймолодший і зовсім потягнувся за шоломом. Отже, вони шукають саме чоловіка та жінку?
Знову крикнув птах, цього разу зовсім уже безглуздо: так ватажки перелітних зграй, для яких не сезон зовсім, збирають своїх. Ага, сіли на місця, голубчики. Виходить, що і цей сигнал я правильно зрозумів. Свої, мовляв, ідуть.
Взагалі добре, що вони стільки жеруть: нам готового нічого не залишилося, зараз кролика смажать. Пива Шарль тільки один ковток зробив, я сам лише губи змочив, і більше вже ні шматка, ні ковтка ми собі не дозволимо – поки справа не з'ясується.
Демони пекла, Ленкорт заходить з Ніртою попід ручку!
– Невже викаже?
– Тихо, Шарлю, тихо…
Чомусь не за стіл сіли – підійшли до каміна. Ага, Ленкорт каже господарю:
– Човен… – Не зрозумію далі. -…Дружина промокла… – Знову дружинник лайнувся голосно, не розберу. – …Мені пива.
Шинкар усміхається – все, мовляв, ясно, вирішив промочити горло, а щоб благовірна не сердилась, підніс як турботу про неї.
Часовий завив гірським вовком, і майже відразу ми почули іржання коня. Цього разу ніякого сигналу більше не подавали: очевидно, одинак, та ще верхи, міг бути тільки свій. Я просто відчував напругу, відчував, як щось згустилося в корчмі. Піти без бою не вийде, я це чую, я це знаю. Хоч у наш бік ніхто й не дивиться, але ясно – вони про нас усе вирішили. Зрозуміли, що за нами не пливе велика дружина, і вирішили не випускати з рук. Щоправда, й опору особливого вони не чекають. Знову відчиняються двері. Високий дружинник у шоломі з бармицею буквально вніс на руках дівчину – ту саму, з човна. Я зрозумів це, хоча лиця не розгледіти було під кіркою бруду та крові. Воїн рушив до помосту, ще на ходу пояснюючи:
– Хлопець мертвий. І Кортіша він наповал, дротиком. Махтігі поранений, інші його додому повезли, а я сюди.
Значить, тут не просто засідка, тут і центр, голова, якій інші засідки підпорядковані.
У дверях з'явився вартовий – без наказу! Мабуть, вирішив, що, раз дівчину привезли, значить, скінчилася його варта. А я б його вигнав. Нехай одну справу зроблено – інші вороги з'явитися можуть. І взагалі, поставили за наказом – без наказу піти не можна, невже не ясно?
Ватажок підвівся з-за столу:
– Від нас не втечеш, суко!
Здається, він хотів ще щось сказати. Чотири погляди зійшлися на мені – Шарля, чаклунки й знайомого нам подружжя. Я метнув булаву в голову того з дружинників, якого вважав найнебезпечнішим. Вгадав – це був охоронець начальника, ось чому їх семеро виявилося. Тобто з прибулим – вісім.
Далі знову треба на рахунок розповідь вести.
Раз. Усі, крім чарівниці, схопилися на ноги. Я оголив меч, водночасно наказавши йому перетворитись на голку.
Два. Я й воїни рвонулися назустріч один одному. Прибулий закрився дівчиною, як щитом, узявши її за лікоть, але піхви Шарлевого тесака самі собою злетіли з клинка – прямо в око противнику. Той сіпнувся головою, бармиця, що не мала передньої застібки, розійшлася, і з миттєвої жили виросла рукоять ножа.